Пізнавальна функціяТут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ а) раціонально; б) у формі абстрактних логічних понять, визначень (приміром, „атом”, „водень”, ”метан”, “психіка”, “матерія”, “фонема”, “метафора” тощо). Мистецтво ж пізнає світ а) емоційно-раціонально (тобто не відкидає розум, а поєднує його з почуттями); б) у формі конкретно-чуттєвих образів. Для прикладу нагадаймо героя роману Панаса Мирного та І. Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні? ” Чіпку. Це уособлення руйнівних сил в українському суспільстві другої половини XIX ст. Лише так розглядав би цю постать науковець - історик чи політолог. Для митця ж, крім того, Чіпка ще й конкретна, жива, неповторна людина зі своїм родоводом, долею, вдачею, індивідуальними особливостями мови і зовнішності. Або ось інший твір – вірш Є. Плужника “А він молодий-молодий...”. Явище, у ньому відтворене, – розстріл загарбниками полоненого зовсім юного козака-петлюрівця – історик описав би, досліджуючи його причини, перебіг, наслідки, наводячи певну статистику; психолог дослідив би на цьому прикладі вияви біофілії (життєствердної настанови людської психіки) та некрофілії (нахилу до смертотворення); демограф[25] скористався б цим випадком, якщо він документально підтверджений, обґрунтовуючи причини різкого скорочення населення України у 1918-1921 рр. Усі ці аспекти так чи інак зачіпає і Плужник, але він показує це явище очима жертви, фіксує емоційний стан саме цього юнака в останні його хвилини, підкреслює його індивідуальні особливості, а завдяки усьому цьому примушує читача невільно відчувати себе на місці героя, на мить увійти в його душу. У символічному плані, який проступає тут за конкретно-історичним, ця картина говорить про метафізичне[26] зіткнення життя і смерті, про протиприродність людиновбивства: * * * А він молодий-молодий... Неголений пух на обличчі. Ще вчора до школи ходив... Ще, мабуть, кохати не вивчив...
Так очі ж навколо лихі... Крізь зуби один – розстріляти! ...А там десь солома дахів... ...А там десь Шевченко і мати...
Долоню на чоло поклав; Крізь пальці майбутньому в вічі... Хвилина текла, не текла... Наган дав осічку аж двічі...
А втрете... І сонячний сміх На драні упав черевики... І правда, і радість, і гріх, І біль не навіки! Таке поєднання емоційно-інтуїтивного і раціонального, конкретно-чуттєвого й узагальненого дозволяє мистецтву успішно, часом навіть глибше, аніж наука, пізнавати буття. Т. Осьмачка якось зауважив: “Поетом зву я ту людину, що про Бога і про людей, і про речі світу може сказати правдивіше, ніж я”. Основним об’єктом пізнання, дослідження у мистецтві є людина, її внутрішшній світ. А відтак характерна ознака мистецтва – психологізм. Це – художнє відтворення внутрішнього життя особистості, її думок, переживань, почуттів, дослідження глибин свідомого і позасвідомого. Психологізм у літературі може виражатися найрізноманітнішими засобами: за допомогою діалогів і монологів, прямої та невласне прямої мови, різноманітних деталей, пейзажів, ліричних відступів, авторської характеристики тощо.
3. Ігрова функція. Мистецтво у прадавні часи розвинулося з гри. Ігрову природу воно зберігає і далі. Отож, сприймаючи мистецький твір як гру, людина а) збуває надмір емоційної енерґії, що часом переповнює її; б) відпочиває, розслабляється після зусиль; в) уявно ставлячи себе на місце героя, готується до життєвих випробувань чи г) компенсує нездійснені бажання, мрії; ґ) одержує втіху, приємно проводить час.
|
