Б.Романські строфиДеякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встановлена норма). Найвдаліші серед канонізованих — романські строфи, тобто ті, які первісно з’явилися в романських літературах (насамперед італійській, еспанській, французькій). 1. Терцú на (італ. terzina, від terza rima — третя рима) — трирядкова строфа п’ятистопового ямба з римуванням а б а, у наступній строфі — б в б і т.д. Створена ця строфа Данте для «Божественної комедії». В основу цієї поеми автор поклав містику числа 3, увиразнюючи у такий спосіб символ Святої Трійці: поема складається з трьох частин, показує три по три пекельні кола, має по 33 пісні у кожній частині (у першій + 1), нарешті, написана терциною. Певний містичний відблиск цієї строфи зберігся й далі на всіх творах, нею написаних. В українській літературі терцину використовували П.Куліш, І.Франко (пролог до «Мойсея»), Юрій Клен («Попіл імперії»). Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу, Від сорому яких нащадків пізних Палитиме, заснути я не можу. І.Франко. 2. Секстú на (італ. sextina, від лат. sex — шість) — шестирядкова строфа п’яти шестистопового ямба з римуванням абаавв (укорочена октава). Можуть бути й інші способи римування. О краю мій! Вечірньої години, Коли в полях смутна лягає мла, До тебе серце, як дитина лине, І кволі руки, наче два крила, І далеч простираються незриму, І молодости землю несходиму. М.Рильський. 3. Октá ва (лат. octava — восьма) — восьмирядкова строфа п’яти- або шестистовпового ямба з римуванням: абабабвв (перехресним у шести рядках і суміжним у двох останніх). Творцем цієї строфи вважається Д.Бокаччо. У ряду майстрів октави — Шиллер, Ґете, Пушкін, П.Куліш, І.Франко, Тодось Осьмачка, Юрій Клен («Прокляті роки»). Помолимось за тих, що у розлуці Помруть відірвані від рідних хат. Помолимось за тих, що у розпуці Вночі гризуть залізні штаби ґрат. Що душать жаль у невимовній муці, За тих, кого веде не страту кат. Над ними, Господи, в небесній тверді Простри свої долоні милосердні. Ю.Клен. 4. Тріолé т (фр. triolet, від лат. trio — троє) — восьмирядкова строфа, у якій повторюються рядки — перший у четвертому та восьмому, другий — у сьомому або перший у четвертому і сьомому, а другий — у восьмому. І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш от блиском брехні, І ти лукавила зо мною, І нетямущому мені Затрули серце гризотою Ті ангельські слова твої, А ти лукавила зо мною. І.Франко. 5. Рондé ль (франц. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круглий) — тринадцятирядкова строфа на дві рими, у якій тричі повторюється перший рядок і двічі — другий. Походить з давньофранцузької поезії. Для українського віршування строфа досить рідкісна (відомо кілька ронделів Павла Тичини, сучасного поета Петра Поліщука). 1994 р. М.Боровко [64] видав збірку «Ронделі». Ось один з віршів книги: Лист Тараса Шевченка братовів Івану Напитай мені, брате, хату, Щоб корінням росла з Дніпра І щоб вікнами для добра Слала пісню свою багату.
Не торгуйся з вітрами за плату – Все віддам, що в душі зібрав... Напитаймені, брате, хату, Щоб корінням росла з Дніпра.
Передай гайдамаці-сату, Щоб ватагу почав збирать, Щоб не смів більше лютий тать На Вкраїноньку зазіхати. Напитай мені, брате, хату...
6. Сонé т (італ. sonetto — звучати) — чотирнадцятирядкова строфа п’яти — або шестистопового ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абабабабввдеед (хоч можливі й інші способи римування). Зародилася ця строфа у ХІІІ ст. в Італії і проходить через усю історію європейської та світової літератури. Серед найвидатніших майстрів сонета — Данте, Петрарка, Шекспір, Ронсар, І.Франко, Леся Українка, М.Зеров, М.Рильський, І.Бунін, М.Боґданович, Б.-І.Антонич, Є.Маланюк, Анна Ахматова, М.Орест, Д.Павличко, І.Світличний та ін. За змістом в сонеті перший чотиривірш зазвичай містить у собі тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтезу (т.зв. «сонетний замó к»). Рими мають бути точні і дзвінкі, кожна строфа — синтаксично викінченою. Яскравим зразком сонета є вірш Д.Павличка, що, властиво, започаткував шістдесятництво: * * * Коли умер кривавий Торквемада, Пішли по всій Іспанії ченці, → теза Зодягнені в лахміття, як старці, Підступні пастухи людського стада.
О, як боялися святі отці, Чи не схитнеться їх могутня влада! → антитеза Душа єретика тій смерті рада — Чи не майне десь усміх на лиці?
Вони самі усім розповідали, Що інквізитора уже нема. → синтеза А люди, слухаючи їх, ридали...
Не усміхались навіть крадькома; Напевне, дуже добре пам’ятали, Що здох тиран, але стоїть тюрма! Постійно відбувається оновлення сонетного канону. Уже Шекспір застосував три чотиривірші та двовірш. Крім того, зустрічаються неканонічні форми сонета. Це — «хвостаті» сонети — з додатковим рядком; «перевернуті» — започатковані двома тривіршами; «суцільні» — побудовані на двох римах; «безголові» — з одним чотиривіршем і двома тривіршами тощо. П’ятнадцять сонетів, об’єднаних спільною темою складають вінок сонетів. При цьому перший і останній сонет — маґістральний, або ключовий — складається з перших рядків решти чотирнадцяти сонетів. Вінки сонетів знаходимо у доробку В.Бобинського, М.Вінграновського, Тамари Коломієць, Б.Степанюка, І.Андрусяка, Маріяни Кияновської.
|
