Типи еліт. Еліти і демократія

Звичайно, суспільні устрої відрізняються за формами та способами підбору та поновлення еліт, за ступенем їх замкнутості, спадкоємного начала та відкритого доступу окремих представників нижчих верств, за рівнем свободи громадської думки більшості у її оцінці правлячої меншості тощо. Розглядаючи ці фактори ми знаходимо, що теорія еліт зовсім не повинна протистояти теорії демократії. Зокрема, теорія елітної демократії полягає в тому, що демократія, власне, – це не влада більшості (якою є охлократія, що переходить в анархію), а влада меншості, яка делегована їй більшістю, яка контролюється і визначається більшістю за допомогою механізму виборів і відкритого змагання окремих елітарних груп.

Такі відкриті еліти притаманні відкритим, змагальним політичним системам, ліберально-демократичним режимам. Їм властиві такі риси: спонтанний приплив нових членів; піддання остракізму (тобто вилучення з еліти) порушників встановленого порядку; конкурсний змагальний спосіб добору на підставі особистих досягнень в бізнесі, політиці та інших сферах, а також популярності; професіоналізм, компетентність, ініціативність як головна посадова вимога; вивчення громадської думки і чутливість до її оцінок; саморегулювання. Такі еліти у сучасних суспільствах отримали назву істеблішмент (англ. establіshment – основа, установа).

На відміну від відкритих, закриті еліти відповідають закритим, командним політичним системам, авторитарно-тоталітарним режимам. Вони виключають спонтанність (тобто саморух) у формуванні та остракізм щодо порушників встановленого порядку; у доборі кадрів, який здійснюється вищестоячим органом, ціниться в першу чергу відданість системі чи лідерові, лише потім – особисті досягнення; ретельність у виконанні директив цінується набагато вище ініціативи; вони закриті для вивчення і байдужі до громадської думки, їм притаманне адміністративно-командне регулювання. Приміром такої еліти є номенклатура (лат. nomenclatura – перелік, список імен). У вузькому розумінні номенклатура – це перелік керівних посад, заміщення яких здійснює вищестоячий орган, а також перелік осіб, які заміщують такі посади, або знаходяться в резерві для їх заміщення; у широкому розумінні – це партійно-державно-господарча еліта, вищий прошарок управлінців, що мали реальну владу і користувались відповідними привілеями у тоталітарному соціалістичному суспільстві.

Слід сказати, що перехідний період у нашому суспільстві, змінивши політичну систему та політичні інститути, майже не змінив характер правлячої еліти. Так, за даними російських вчених (а в Україні ситуація схожа), більш ніж 75% політичної і 61% бізнесової еліти – вихідці з старої радянської номенклатури, тільки нова політич­на еліта складається переважно з колишніх партійних і радянських працівників, а нова економічна еліта рекрутувала кадри з комсомольців та господарників.