М.Омеляновича-Павленка, А.Мельника до Гітлера

(14 січня 1942 р.)

Його Ексцеленції

Фюрерові і Райхсканцлеру Німецького Райху

Адольфу Гітлеру в Берліні.

Ваша Ексцеленціє!

Українська нація пов’язувала з розвитком ситуації у Східній Європі, яка привела у середині минулого року до війни між Німеччиною і Радянським Союзом, великі надії. Провідні кола українського народу були завжди свідомі того, то зіткнення націонал-соціалістичної Німеччини з більшовицькою Москвою було неминучим, і тільки Німецький Райх під керівництвом Вашої Ексцеленції міг бути в стані завдати більшовизмові смертельного удару. Поразка Росії повинна дати Україні можливість приєднатися до політичної системи Європи.

Під впливом керівних кіл ставлення українських мас до райху було цілком дружнім, і тому українці вітали німецьку армію із захопленням та допомагали німецьким солдатам всюди і як тільки могли. Українці у Червоній армії масово переходили на німецький бік, тому що вони вважали, що тут існують українські військові формування, і тому що вони очікували, що їм не буде відмовлено у боротьбі за звільнення своєї Батьківщини та у відбудові української держави.

А розчарування цих полонених було великим, коли їхні сподівання не справдилися. Українське населення знову охопила тривога, коли на територіях, звільнених від більшовиків, почати відбуватися події, свідками яких ми сьогодні є.

Усвідомлення нашого обов’язку перед нашим народом і почуття нашої відповідальності перед історією змушують нас звернутись до Вашої Ексцеленції, у руках якого є доля цілої Європи, щоб звернути увагу на сьогоднішній стан речей в Україні і на небезпеку, яка в цьому криється. Ми сподіваємося, що наші наміри знайдуть у Вас розуміння, і наше слово здобуде Вашу довіру.

Недопущення українців до участі у збройні боротьбі проти їхнього споконвічного ворога пліч-о-пліч з німецькою та союзницькими їй арміями позбавило антибільшовицький табір важливого морально-політичного фактора, який би, без сумніву, полегшив виконання військових завдань на українських територіях і, перш за все, допоміг переможним арміям зміцнити їхні позиції у цій країні. Великодушне звільнення українців з таборів для військовополонених ні в якій мірі не змогло відшкодувати цієї втрати, тим більше що їхнє повернення додому здійснювалося в таких умовах, що багатьом тисячам воно коштувало власних життів, їхні могили лише збільшили сум українського народу над втратою цієї людської сили і невикористанням військово-політичних можливостей, які були наявними.

Включення західноукраїнської території Галичини до Генерального губернаторства і передача Одеси разом з іншою областю під управління Румунії, не давши українському народові надії на пізніше возз’єднання їх з матірною територією, створило не менш тяжке враження. Обставини, за яких це сталося, і режим, який був введений на цих українських територіях, дають підстави вважати, що йдеться про приєднання Галичини до Польщі, а Одеси до Румунії. Рішення такого роду зводить нанівець широко задумані наміри щодо нового ладу Європи.

В українських центральних областях знову українцям підбирається можливість культурно-національного розвитку, в той час як створюються труднощі патріотичній пресі, забороняються традиційні культурні і просвітницькі об’єднання, закриваються школи, відбирається дозвіл на діяльність наукових інституцій і залишаються професорські кадри, мозок нації, без можливості наукової діяльності, навіть без засобів до життя. Такий стан речей викликає в української громадськості велику тривогу про майбутнє національної культури.

Ненависна більшовицька система в Україні ліквідована, проте, з іншого боку, право на приватну власність, за яке вперто і ціною великих жертв боровся український народ, не відновлено. Колективні господарства, більшовицький засіб зробити українського селянина рабом, збереглися. Такий стан викликає серед населення упереджене ставлення, яке ні в якій мірі не є корисним для організації роботи та її ефективності.

Провідні українські кола відразу після взяття столиці України німецькими військами зробили необхідні кроки до співпраці з німецькими установами у цій країні. Вони спонукали до утворення Української Національної Ради у Києві і до заходів щодо отримання дозволу від німецької адміністрації на її діяльність. Таким чином, всі творчі сили країни були мобілізовані на відновлення громадського та економічного життя в Україні. Проте німецька адміністрація припинила діяльність Української Національної Ради.

У тій мірі, в якій скуповуються українські території німецькими військами, у тій же мірі зменшуються можливості співпраці українського населення з німецькими установами. Замість того набирають значення антиукраїнські, а навіть антинімецькі фактори, які втратили були свої позиції у цій країні внаслідок поразки Польщі і Ромії, проте зараз знову відновлюють свій вплив. Ця обставина є причиною напруження взаємних відносин в Україні.

Ми добре свідомі того, що умови військового стану, безсумнівно, тягнуть за собою певні труднощі. Проте ми мусимо вказати на те, що Україна занадто видана більшовицькій пропаганді і через те потребує особливої уваги. Український народ був би здатним чинити опір розкладаючому впливові Москви і був би готовим сам нести великий тягар, коли б мав певність того, що буде визнаватися і шануватися його право на життя та національний розвиток у його власних культурних, економічних і політичних формах.

На жаль, сьогоднішня дійсність не дає українцям цієї впевненості. Тому серед народних мас та в керівних колах в Україні панує велика стурбованість і страх за майбутнє нації. Сьогоднішній стан протирічить історичним завданням України, які випливають з її географічного положення.

І коли у минулому Версальська Європа зробила ризиковану помилку, підтримуючи ворогів України, Польщу і Росію, і тим самим перешкодила українському народові у здійсненні його історичного завдання, то тепер у розсуді нової Європи, яка під керівництвом Вашої Ексцеленції після знищення Польщі веде гігантську битву на просторах України, годиться признати право України на самостійне існування.

Інформуючи Вашу Ексцеленцію про справжній стан речей в Україні, просимо Вас усунути негативні сторони і прийняти до уваги позитивні моменти, на яких ми наголошуємо, бо коли б вони знайшли своє застосування у сьогоднішній дійсності, то це і означало б значне покращення ситуації у нашій країні. Ми запевняємо Вашу Ексцеленцію, що провідні кола в Україні готові до якомога тіснішої співпраці з Німеччиною, щоб об’єднаними силами німецького та українського народів вести боротьбу проти спільного ворога і втілити в життя новий лад в Україні та в усій Східній Європі.

 

(Власноручні підписи:)

Митрополит Андрей Шептицький

Президент Української Національної Ради у Львові

Професор М.Величківський

Президент Української Національної Ради у Києві

Андрій Лівицький

Заступник Симона Петлюри, Головного Отамана Української Народної Республіки те

Ген. у від. М.Омелянович-Павленко

Голова Генеральної Ради Українських комбатантів і колишній командир Української Армії тепер у Празі

Андрій Мельник

Вождь Українських Націоналістів тепер у Берліні

 

Косик Володимир. Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів. – Т.2. - Львів, 1998. – С.85-88.