Поняття цивільного права УкраїниЦивільне право є однією з найважливіших та найбільших галузей права України, протягом свого життя усі громадяни постійно стикаються із дією його норм. Кожного разу, здійснюючи купівлю товарів у магазині, поповнюючи рахунок мобільного телефону, ми потрапляємо у сферу суспільних відносин, які регулює цивільне право. Систему норм цивільного права становлять норми Конституції, двох великих кодифікованих актів – Цивільного та Господарського кодексів (хоча окремі вчені відносять останній до іншої галузі права – господарського права), великої кількості законів («Про авторські та суміжні права», «Про захист прав споживачів», «Про господарські товариства» тощо), підзаконних нормативно-правових актів (постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента, акти центральних міністерств та відомств), а також міжнародних договорів України (наприклад, міжурядова і міжбанківська угода про організацію розрахунків між Україною і Таджикистаном, Женевські вексельні конвенції тощо). Цивільне право України становить собою сукупність норм, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами на засадах юридичної рівності сторін. Цивільне право – галузь права, яка регулює майнові та особисті немайнові відносини. Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулювання цивільного права становлять відносини майнового та немайнового характеру. Майновими відносинами є правові відносини, що пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном (речами). Наприклад, майновими відносинами є відносини права власності на землю, будинок, меблі, гроші. Відносини немайнового характеру поділяються на дві групи: відносини, пов’язані з майновими (наприклад, права автора на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо) відносини, не пов’язані з майновими (приміром, право особи на честь, гідність, ім’я, листування тощо). Особливість методу правового регулювання цивільного права зумовлена тим, що учасники цивільних відносин (фізичні особи та юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо) виступають як юридично рівні між собою, автономні та незалежні одна від одної сторони. Вони не можуть нав’язувати свою волю один одному, а тому будують стосунки на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди стосовно кількості, якості й ціни товару). Таким чином, цивільно-правовий метод характеризується диспозитивністю, на підставі якої сторонам надається право на власний розсуд розпоряджатися правами і вступати у відносини один з одним як рівні суб’єкти. Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв’язком її елементів – юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу. Загальну частину цивільного права становлять правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, сюди входять норми про: поняття та статус фізичних та юридичних осіб, об’єкти цивільних прав, правочини та представництво, строки та відповідальність у цивільному праві. Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. До неї входять: особисті немайнові права, право власності та інші речові права, право інтелектуальної власності, зобов’язальне право (в тому числі правове регулювання договорів та недоговірних зобов’язань), спадкове право. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України, а основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ЦК) від 16 січня 2003 року. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції та ЦК, про що вже зазначалось на початку даного розділу.
|
