ПапірусЦе був дорогий матеріал, тому його інколи використовували повторно, зішкрабуючи тексти. Такі документи називають палімпсестами (гр. palin – знову, psaio – стирати, зішкрябувати). У Давній Русі палімпсестів було дуже мало. Широко використовувалися береста – кора беріз, яку знімали з дерева, кип’ятили у воді, щоб була пружна і м’яка. Обрізали з усіх сторін і надавали певної форми. Найбільше берестяних грамот – у Новгороді, Пскові, Смоленську, Звенигороді (під Львовом). Всіх відомих грамот нараховується більше 600. Є наука берестологія. На бересті букви видавлювалися стилем. Це було своєрідне письмо: більш загострене, угловате, букви зверху і знизу виходили за стрічку – своєрідний прототип півуставу. Папір. Назва походить від слова,, папірус”. З’являється з другої половини XIV ст. як матеріал для письма. Зокрема на папері написана Дарча грамота нижегородського князя Василя Давидовича Спаському монастиреві в Ярославлі та Договірна грамота московського князя Симеона Гордого з братами. Найдавніша книга Русі на папері – адміністративна книга з колонії в Кафі (зберігається в Італії), датується кінцем XIII ст. До XIV ст. належать львівська судово-адміністративна книга і книги вірменських колоній в Криму, що зберігаються в Єревані. За деякими дослідженнями вітчизняних та польських істориків папір на Русі виготовляли ще у XII ст.. і в столиці Галицько-Волинської держави Галичі. Документи і водяні знаки засвідчують існування паперового виробництва на Україні в I пол. XVI ст., коли 1 людина за 12 годин роботи виготовляла 400 аркушів паперу. Ганчір’я розтирали і варили у великих казанах, додаючи галуну. Виварену масу прополіскували і товкли у ступах. Після цього заливали у спеціальні форми, що мали вигляд сита. Технологія постійно спрощувалася і вдосконалювалася. Існувало кілька сортів паперу за якістю і кольором. Папірні були поширені на Галичині, Волині, Поділлі, Києві, Чернівцях. У кінці XVIII ст. папір не лише поділявся на сорти: писальний; друкарський; листовий; пакувальний, а також розрізняли кілька форматів паперу. Водяні знаки. При розливі паперової маси на сітку попередньо виготовляли малюнок із шовкових ниток, тонкого дроту або інших матеріалів, які при просвічуванні матеріалу дають його зображення. Назва,, філігрань” походить від французького або італійського – витонченість, легкість, прозорість водяних знаків. Перший фіксований водяний знак у вигляді хреста належить до 1282 р.. Був виготовлений на італійському папері. Крім цих знаків просвічувалася на папері сітка у вигляді тонких, прозорих ліній, які мали назви французького походження: вержер; понтюзо. Водяні знаки дають можливість з великою точністю визначити: походження паперу; час написання тексту. Є спеціальна наука – філігранологія. Філіграні з паперу закордонного виробництва мали різні зображення: італійський – корона, бойова сокира, глечики, кораблі, гусак, олені; французький – ключ, півень, собака, дельфін; польський – герби шляхетних родів; голландський – герби міст; російський – спочатку не мав зображення, потім появився знак двоголового орла. Потім появилися: Георгій змієборець, ведмідь з алебардою, ростовський герб з оленем. З другої половини XVIII ст. замість водяних знаків ставились дати випуску. Російський. папір мав синюватий колір. Ще однією важливою ознакою паперу є наявність гербового тавра і штемпеля, який за указом 1699 р. ставили на папері для документів. Кожному виду документа відповідав свій гербовий папір, а у 30-х рр. XIX ст. став використовуватись папір зі фабричними знаками сліпого тиснення – штемпелями, що визначали власника фабрики. На землях у складі Австро-Угорщини використовувався папір із габсбурзьким гербом, гербами власників, а також і з написами, що означали назву паперу, часто – дату випуску та деякі інші знаки і букви. Філіграні XVI – XVIII ст. на українських землях подібні до іноземних, але в них відсутня літерна частина. З кінця XVIII ст. водяні знаки відбивають прізвище власника і дату, а частина – місце і назву населеного пункту, де виробляли папір. На українських землях у XVI- му – поч.XX ст. існувало 146 папірень.
|
