Календарі Стародавнього Єгипту і Вавилону

Для дослідницької роботи і встановлення часу дослідники мусять знати календарі і їх різновидності.

Календарем називається система літочислення, побудована на астрономічному обчисленні року, місяця, доби, розрахованих у точних співвідношеннях один до одного. Слово календар походить від латинського терміну „календи”, якими в античному Римі називали перші числа кожного місяця. Латинське слово „календарум” в буквальному перекладі означає „боргова книга”, так як у Стародавньому Римі існувало правило виплачувати боргові відсотки в перший день місяця.

Один з перших календарів зародився близько 4 тис. до н.е. в Єгипті. Єгиптяни велике значення при веденні господарства надавали розливу Нілу, який співпадав з появою на небосхилі в час літнього сонцестояння перед сходом сонця, найяскравішої зірки Сиріуса (гр.. мовою – Сотіуса), яку можна було бачити кілька хвилин до сходу Сонця. З розливом Нілу починався новий господарський рік, а передранкову появу Сиріуса святкували за особливими обрядами.

Співпадали три великі явища природи: поява Сиріуса, початок сонцестояння, розлив Нілу.

Це справляло на єгиптян величезне враження, а жерці використовували ці події у своїх інтересах, щоб панувати і керувати суспільством. Саме необхідність лічби днів від одного розливу Нілу до наступного, від попередньої появи Сиріуса до наступної зумовила створення одного з перших сонячних календарів. Багаторічні спостереження жерців за появою Сиріуса дали можливість визначити тривалість року в 360 діб і створити календар із 12 місяців по 30 днів. Рік поділявся на 3 сезони по 4 місяці.

Кожен місяць поділявся на 3 великих тижні з 10 днів і на 6 малих тижнів з 5 днів. Річні сезони мали такі назви: час розливу Нілу, час сівби, час збирання врожаю.

Тривалі астрономічні спостереження дали можливість єгиптянам встановити, що сонячний рік триває 365 діб. Щоб провести календарну реформу з урахуванням змін, жерці придумали легенду, згідно якої рік збільшився до 365 днів.

Тривалість єгиптянського календаря була майже на 6 год. менша за тривалість тропічного року, а тому через кожні 4 роки Сиріус запізнювався на цілу добу, а через 120 р. – на місяць. Початок року теж переміщувався на різні сезони. Лише через 1460 (3654) років на 1461 р. знову співпадали поява Сиріуса, розлив Нілу і літнє сонцестояння з першим днем року. Цей період у 1460 р. отримав назву період Сотуіса і відігравав значну роль у єгипетській хронології.

Літочислення єгиптяни вели за правліннями фараонів, царювання першого з них Менеса припадає приблизно на 3000 р. до н. е. Список фараонів склав історик Менефон у книзі „Історія Єгипту”.

Грецький історик Клавдій Птоломей (87–165 р. д. н. е.) склав таблицю „Канон царів”, в яку були занесені імена Вавилоно-асирійських, перських, македонських (гр.) царів та римських імператорів. Починається список ім’ям вавилонського царя Набонассара від 747 р. до н.е. і завершується римським імператором Антонієм Пієм (138–161 р. н. е.).

Вавилонський календар. У давнину кожне місто Південної Месопотамії мало свій місячний календар. Після об’єднання Вавилону під владою царя Хаммурапі (1792–1750 р. до н.е.) офіційним календарем стає календар Ура, який складався з 12 місяців по 29 і 30 днів.

Тиждень використовувався семиденний, а перший місяць року – Нісану відповідав періоду з 24.03 → 22.04 юліанського календаря.

Цей календар поступово перетворився на місячно-сонячний за допомогою системи довільних вставок починаючи з ХVІІІ ст. до н.е. і до VІ ст. до н.е. Після першого улулу виставлявся 2-й, з тією ж назвою пізніше використовувалась система вставок за циклами. За вісім років тричі вставлялися додаткові 13-ті місяці – 2-й улулу або 2-й адару.

Літочислення у Вавилоні велося за правління царів і часу правління Набонассара. Пізніше у Вавилоні, Палестині, Сирії використвувалася ера селевкідів. Початок ери – 1 жовтня 312 р. н.е. Селевк був засновником царської династії після смерті О. Македонського, як один з його відомих полководців.