Євген Маланюк

«Стилет чи стилос?»

 

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси.

Там дивний ліс зітхає ароматом
І ввесь дзвенить од гимнів п'яних птиць
Співа трава, ніким ще не зім'ята,
І вабить сном солодких таємниць,

Там зачарують гіпнотичні кобри
Під пестощі золототілих дів...
А тут — жаха набряклий вітром обрій:
Привабить, зрадить і віддасть воді.

Та тільки тут веселий галас бою —
Розгоном бур і божевіллям хвиль
Безмежжя! Зачарований тобою,
Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль!

РОЗДІЛ 6. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

І. Андрусяк

Збірка «Депресивний синдром»

«МИ НЕ МАСКИ МИ СТИГМИ ТИХ МАСОК ЩО ВЖЕ ВІДІЙШЛИ»

 

ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли

ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені

ідемо до людей у вінках недоспілих олив

у простертих долонях несемо гріхи як окрушини

 

ми останні пророки в країні вчорашніх богів

ми останні предтечі великого царства диявола

ми зчиняємо галас і це називається гімн

ми сякаємось в руку і це називається правила

 

а дівки на мітлі це наложниці втрачених вір
.....

ГЕОМЕТРИЧНЕ

Прийшли до круга. Стали зусібіч.
І голови накрили прапорами.
І хтось завів нестямно довгу річ
про конуси і паралелограми.

А ми поволі падали в траву,
підклавши сон під голови патлаті.
І так виразно, ніби наяву,
у нас в очах світилися квадрати.

 

 

ГУЦУЛИ

 

Ми лишилися там, де осінній туман.

Нас ніколи нема. Нас давно вже не буде.

І Говерла-гора, і гора Піп-Іван

обернулися в будень,

у будень, у будень...

 

ПорозПисаний Камінь свавіллям імен,

за якими пітьма, за якими провалля.

Ми лишилися там, де простуджений день -

як розсерджений кальвін.

 

ЖИВЕМО ПІД ЧОРТОМ НЕНАЧЕ ПІД БОГОМ

живемо під чортом неначе під Богом
і вправно жонглюєм словами
в яких від глибин від прасуті святого
немає ні грама

заплутані ми у своїх переплутах
у путах своїх нерозривних
а хто розриває розрубує пута
той бачиться дивним

а в кого святого нема за душею
ні краплі малої

той в’яже петлю і кидає на шиї
на душі героїв

а кого ті пута затягнуть до краю
у чорну годину
на власну той шию петлю одягає
на душу невинну

 

КИРПАТА БЕЗОДНЯ РОЗПЛЮЩУЄ ГУБИ

 

кирпата безодня розплющує губи
сміється і плаче над погарлм неба
сплелися до танцю Венера і Врубель
під білих колон гомеричний молебен

під місячний мармур ввіходжу останнім
ворушаться пальці в кулак захололі
а ви залишаєтесь еллінська панно
за вічним бар’єром мітичної долі.