Система травленняОргани, які приймають участь Апарат регуляції У функції травлення Нервова Гуморальна
Органи ротової Глотка, Шлунок Підшлункова Печінка Тонка Товста Порожнини стравохід залоза кишка кишка
Секреторна Моторна Функція функція функція всмоктування
Подрібнення, гідроліз харчових речовин, надходження їх в організм Рис. 1.6. Будова та функції травної системи
Тема 2. Будови та функції травної системи. Систему травлення їжі складають органи, які приймають участь у цьому процесі, і механізми її регулювання (рис.1.6). Вона виконує механічну та хімічну обробку харчових речовин і всмоктування – перехід продуктів переробки у внутрішнє середовище організму, тобто в кров і лімфу. Завдяки цій системі здійснюється зв’язок організму з зовнішнім світом, з неї надходять для пластичних і енергетичних процесів білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, мікроелементи і вода. Розділяють такі відділи системи харчування: ротова порожнина, стравохід, шлунок, дванадцятипала кишка, підшлункова залоза та печінка, які виділяють свої секрети, а також тонка та товста кишки (рис. 1.7) Усі відділи відокремлені сфінктерами. Велике значення має травлення у кожному попередньому відділі, що забезпечує послідовність процесів. В середньому їжа перебуває у ротовій порожнині 15…20 с, у стравоході – 10 с, у шлунку – 1…3 год., в тонкій кишці – 7…8 год., в товстій – 25…30 год. Травлення – процес фізичної і хімічної обробки їжі в травному каналі до стану, придатного до всмоктування і участі в обміні речовин. Цей процес здійснюється за допомогою соків, що виділяються великими залозами, які мають вихідні протоки (слинні, підшлункова), а також залізистими клітинами слизових оболонок порожнини рота, шлунку і кишечнику. На соковідділення впливають різні фактори, особливо апетит. Емоційний прояв апетиту, як правило, визначається приємним відчуттям смаку тих харчових продуктів, в яких організм має потребу і до яких звик. Нерідко під апетитом розуміється і ступінь тих позитивних емоцій, які безпосередньо супроводжують їжу. На відміну від голоду, апетит не є природженим, а виникає як реакція на запах, вигляд або навіть спогад про улюблені страви. Виникнення апетиту тісно пов'язане з діяльністю харчового центру. Центри голоду і насичення знаходяться в одному з відділів головного мозку – гіпоталамусі. Вони тісно зв'язані між собою, тому зменшення відчуття голоду залежить від насичення, яке в свою чергу залежить від наявності в крові поживних речовин. Так, при зменшенні кількості глюкози в крові (гіпоглікемія), відчуття голоду збільшується. Існує дві форми прояву апетиту: загальна (емоційна реакція організму на їжу взагалі) і вибіркова (емоційна реакція організму на певні види їжі). Вибірковий апетит, як правило, виникає у зв'язку із зменшенням у внутрішньому середовищі організму рівня тих або інших харчових речовин – кислот, солей, вітамінів і ін. Цей вид апетиту часто спостерігається у вагітних жінок і дітей. Розлад апетиту умовно можна розділити на два види. Перший вид – зниження відчуття голоду і апетиту або його відсутність (анорексія), другий – різке підвищення апетиту (булемія).
Рис. 1.1 ПОДПИСИ ПОД РИС.??????
Відсутність апетиту може бути пов'язане з надзвичайним збудженням головного мозку, яке викликане сильними емоціями, психічними захворюваннями, ендокринними хворобами, гострими і хронічними інфекціями, захворюваннями органів травлення. Нерегулярне і одноманітне харчування, незадовільні смакові якості їжі, а також несприятливі умови під час її споживання знижують апетит. Апетит нерідко залежить від стану здоров'я. Гарний апетит найчастіше свідчить про фізичне і психічне благополуччя людини. Підвищення апетиту можливо досягти дотриманням режиму харчування, поліпшенням якості приготованої їжі, введенням в раціон закусок, прянощів. Для сприятливого впливу апетиту на травний процес необхідно не допускати поспішності в їжі, читання під час її споживання тощо. Важливе значення для підвищення апетиту має естетичне оформлення блюд і місця споживання їжі. Рухова діяльність травної системи, що забезпечує просування їжі, змочування її травними соками, здійснюється за рахунок скорочення м'язової тканини, яка розташована в стінках шлунку і кишок. Травлення їжі починається в порожнині рота за допомогою слини – першого травного соку. Подрібнена в роті їжа змочується слиною (перетворюється на харчову кашку), а ферменти (β -амілаза і мальтаза), що знаходяться в слині, починають розщеплювати вуглеводи (крохмаль). Завдяки розчиненню в слині харчових речовин виникають смакові відчуття, які сприяють подальшому травленню. У шлунку їжа піддається дії шлункового соку, який містить соляну кислоту (вона визначає його кисле середовище) і ферменти, що розщеплюють білки до уламків білкових молекул – альбумоз і пептонів. Кислотність шлункового соку залежить від складу їжі. Для травлення м'ясної їжі виділяється кисліший сік і в більшій кількості, ніж для травлення вуглеводної і жирної. Прийом молока і рослинних продуктів харчування викликає виділення шлункового соку з меншим вмістом соляної кислоти. Завдяки наявності деяких компонентів, зокрема, лізоциму, а також через наявність соляної кислоти, шлунковий сік має бактерицидну дію. У ньому міститься незначна кількість ферментів, що перетравлюють жири. Ферментів, що перетравлюють вуглеводи, в шлунковому соку немає. При скороченні м'язів шлунку харчова кашка переходить окремими порціями в дванадцятипалу кишку, в яку виділяються сік підшлункової залози, жовч і кишковий сік. Ці соки мають виражену лужну реакцію, у зв'язку з чим кисла реакція харчової кашки нейтралізується і стає лужною. У травних соках містяться ферменти, що розщеплюють білки і продукти їх гідролізу до амінокислот, а також вуглеводи і жири. Травлення жирів забезпечується наявністю жовчі. Найбільшу кількість соку підшлункова залоза виділяє для травлення хліба, декілька менше – для м'яса і мінімальне – для молока. Завершується травлення в нижчих відділах тонкого кишечнику, де їжа піддається дії кишкового соку. Ферменти, що містяться в кишковому соку, розщеплюють її як в порожнині кишок, так і біля їх стінок. Всмоктування їжі відбувається після так званого пристінкового травлення, яке здійснюють ферменти, що розташовані на мембранах клітин ворсинок слизової оболонки кишок. Порожнинне і пристінкове травлення взаємопозв'язані. Завершальний етап травлення, що переходить у всмоктування, протікає в абсолютно стерильних умовах. У товстій кишці всмоктуються вода і незначна кількість харчових речовин, формуються калові маси. Велике значення для травлення має нормальна секреція жовчі. У ній є жовчні (холієві) кислоти, що забезпечують емульгування і всмоктування жирів, жовчні пігменти (білірубін, білівердін), ферменти, вітаміни, солі, холістерол. Головна функція жовчі полягає в активації ліпази – ферменту, який розщеплює жири. Жовчні кислоти сприяють емульгуванню жирів, що покращує обробку жирів ферментами. Жовч активує травлення, зменшує гнильні процеси у товстій кишці, підвищує рухову активність кишок. Відділення жовчі посилюється рослинними жирами, жовтком яйця, рослинними харчовими волокнами, що містяться в зернових культурах і овочах. Активну роль у травленні і обміні речовин виконують мікроорганізми, що населяють товстий кишечник. Вони беруть участь в утворенні молочної кислоти, вітамінів групи В, вітаміноподібних речовин, ферментів. Для підтримки нормального стану товстого кишечнику, доцільно вживати кисломолочні продукти, джерела рослинних волокон, особливо зернові культури. Особливу роль в процесах травлення виконує нейрогуморальна система, діяльність якої, в свою чергу, залежить від характеру травлення. Для ознайомлення з цією темою, слід вивчити відповідний розділ, виданий у додатках.
Завдання 1. Вивчити значення соляної кислоти для перетравлення білків. Порівнюють інтенсивність перетравлення яєчного білку при нормальній та пониженій кислотності шлункового соку.
Обладнання та посуд: 1.термостат; 2. штатив з пробірками; 3. піпетки по 5 мл (2 шт.); 4. піпетки по 2 мл (1 шт.); 5. крапельниця (1 шт.). Реактиви: 1. гідроксид натрію 10 %-й розчин; 2. мідь сірчанокисла 0, 1 %-й розчин.
Хід роботи
В дві пробірки кладуть невеликі шматочки звареного яєчного білку. В одну пробірку наливають 5 мл шлункового соку з нормальною кислотністю, в другу – стільки ж соку з пониженою кислотністю. Обидві пробірки інкубують протягом 45 хв. у термостаті при 370С. Після закінчення інкубації з кожної проби обережно зливають рідину в другі пробірки так, щоб в них не потрапили шматочки білку. Потім додають в них по 2 мл NaОН і по 1…2 краплі сірчанокислої міді (біуретова реакція). Відмічають, в якій пробірці з’явилось рожево-фіолетове забарвлення і яка його інтенсивність. Результати досліджень заносять у протокол. У висновках відмічають вплив дії соляної кислоти на активність пепсину.
Завдання 2. Дослідити перетравлюваність вуглеводів амілазою слини.
При додаванні 1 %-го спиртового розчину йоду до рідини, яка містить крохмаль, вона набуває синьо-фіолетового кольору, продукти розпаду крохмалю – декстрини – дають червоне забарвлення. Моно- та дисахариди при кип’ятінні з реактивом Фелінга дають осад окису міді, який має червоний колір. Обладнання та посуд: 1. пробірки (4 шт.); 2. піпетка; 3. термостат Реактиви: 1. розчин крохмального клейстеру; 2. йод, 1 %-й спиртовий розчин; 3. реактив Фелінга; 4. слина.
Хід роботи
Зібрати в пробірку 2, 5 мл слини. Пронумерувати інші 3 пробірки. В першу з пронумерованих пробірок налити 1 мл води, в другу та третю – по 1 мл слини. В кожну пробірку додати по 1 мл крохмального клейстеру. Поставити в термостат на 20 хв. (температура + 370С).
|