МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Традиційно головною функцією мови визнавалася – комунікативна функція. Функціональність у мовознавстві почали тлумачити як комунікативність, виходячи з того, що “мова є засобом спілкування з провідною комунікативною функцією”. Те, що мова є засобом комунікації, а комунікація, у свою чергу, є її функціональною якістю, не викликає сумнівів. Питання полягає у тому, чи є можливим розглядати комунікативність як функцію мови, тобто, чи є комунікативність “тією головною функціональною якістю, що каузує (спричиняє) існування мови”. Уявлення про акт комунікації як такий, у якому протікає простий обмін інформацією, видається занадто ідилічним і не відповідає реальності, оскільки акт спілкування – це арена для впливу на свідомість співбесідника.

Мова є ефективним засобом проникнення у когнітивну систему реципієнта і виступає у якості соціальної сили, як засіб нав’язування поглядів. Тому, на наш погляд, правомірною видається точка зору А. В. Кравченка, який зазначає, що значна частина теоретичного багажу, накопиченого мовознавством, становить звід прописних істин, не погоджуватися з якими – все одно, що “вчинити святотатство, підняти руку на дещо, освячене часом і традицією”. Автор нагадує нам застереження М. І. Жинкіна про те, що “самим небезпечним є випадок, коли традиційно сформована інтерпретація несвідомо діє таким чином, що людина обходить факти або, навіть, не хоче звертати на них увагу”.

Інакше кажучи, висловити свою думку “нейтрально” видається неможливим. Залучаючись до процесу комунікації, людина “змушена зайняти “позицію” і “здійснювати вплив”. Таким чином, соціальний вплив мовця визначається його результатами і наслідками, незалежно від характеру отриманого результату: запланованого або неочікуваного.

Певне поняття можна виразити декількома номінативними засобами. Але кожен з них буде мати своє власне призначення (функцію). В залежності від інтенцій (свідомих або несвідомих) і референтної ситуації, мовець обирає (свідомо або несвідомо) той чи інший номінативний засіб. Якщо ситуація вимагає від мовця необхідності інтенсивного впливу на свідомість адресата, він вживає експресивні одиниці. Велика кількість різноманітних маніфестацій одного поняття обумовлена різними інтенціями його втілення у мовленні з метою успішної регуляції поведінки комунікантів.

Отже, головним є відповідність реалії своїй функції, а її матеріальний склад є важливим, однак, другорядним питанням, оскільки декілька реалій можуть виконувати одну функцію, незалежно від свого матеріального складу (дерев’яний/пластиковий/ скляний/залізний тощо стіл). Функцію реалії можна адекватно визначити лише у тому випадку, якщо суб’єкт пізнання сприймає цю реалію як ціле, що взаємодіє з середовищем, причому системопороджуючий, системоутворюючий фактор цього цілого є зумовленим середовищем, у якому воно існує. У світі людини системоутворюючим фактором, як правило, виступає функція, а це означає, що такі системи є перш за все функціональними системами.

Таким чином, системний підхід означає розгляд мови як цілого, що взаємодіє з середовищем, у ролі якого виступає соціум. Отже, цілком справедливою є думка про те, що “середовищем, у якому існує система мови, є комунікативне середовище, мовний колектив”.

Комунікація – це спілкування, обмін думками, ідеями тощо, специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності. Розглядаючи мовленнєву діяльність “як єдність спілкування і узагальнення, можна уявити цю єдність як одночасне виконання у мовленнєвій діяльності декількох функцій мови”.

Комунікативну функцію прийнято розглядати як базову поряд з когнітивною (гносеологічною, пізнавальною).

Однак, доцільним видається розрізняти функції мови, які обов’язково проявляються у будь-якому мовленнєвому акті, і факультативні. Відповідно, під функціями мови пропонується розуміти лише ті функціональні характеристики мовленнєвої діяльності, які проявляються у будь-якій мовленнєвій ситуації. У сфері спілкування такою функцією є комунікативна і, якщо розглядати її абстраговано від єдності спілкування і узагальнення, то ця функція є, по суті, функцією регуляції поведінки. Нічого іншого поняття “комунікація” не містить [163, с. 32].

У комунікативній функції мова проявляє свою знаряддєво-знакову сутність, завдяки чому комунікація стає найважливішим механізмом становлення індивіда як соціальної особистості, провідником настанов даного соціуму, які, у свою чергу, формують індивідуальні і групові настанови. Комунікація є засобом корекції асоціального прояву індивіда або групи. Оскільки комунікація – це соціальний процес, вона формує суспільство у цілому, виконуючи у ньому функцію зв’язку [69, с. 233].

Визнання регулятивної функції як основної дозволяє стверджувати, що мова є інструментом впливу на свідомість (колективну чи індивідуальну) і має знакову природу. Таким чином, визнається примат функції над субстанцією (структурою).

Термін “ регуляція ” позначає досить широкий спектр впливу на свідомість співбесідника, метою якого є “нормалізація” свідомості співбесідника згідно уявлень суб’єкта мовлення про “належне і бажане”. “Рушійною силою будь-якої людської діяльності є протиріччя між належним і даним. Матерія, у свою чергу, організується для використання з певною метою, для забезпечення певної діяльності, для того, щоб функціонувати. Функція мови – це регулятивна функція ”.

Регуляція може бути неопосередкованою і опосередкованою, а реакція на неї – миттєвою або затриманою. У мовленнєвій діяльності ця функція здійснюється як:

а) індивідуально-регулятивна, тобто функція вибіркового впливу на поведінку однієї або декількох людей;

б) колективно-регулятивна функція в умовах масової комунікації, розрахованої на велику і недиференційовану аудиторію;

в) саморегулятивна функція при плануванні власної поведінки.

Взаємовідношення між комунікацією і регуляцією можна, відповідно, представити таким чином: комунікація є формою і середовищем здійснення регуляції. Однак, головне завдання лінгвістів полягає не в констатації того, що мова виконує функцію регуляції, а у тому, щоб показати, як регулятивність мови зумовлює її будову і функціонування.

Отже, найголовніші (базові) функції – регулятивна (інструмент регуляції поведінки членів мовного колективу) і когнітивна (засіб пізнання). Другу функцію ще називають пізнавальною, гносеологічною. Інколи до базових відносять ще емотивну (засіб вираження почуттів і емоцій) і метамовну (засіб дослідження й опису мови в термінах самої мови).

З основними функціями співвідносяться похідні (вто­ринні). Так, зокрема, з комунікативною пов'язана фатична (засіб встановлення контакту), конативна (засвоєн­ня), волюнтативна (волевиявлення, впливу) і кумуля­тивна, або історико-культурна (зберігання всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфе­рі – національної самосвідомості, культури, історії тощо).

Із когнітивною співвідноситься репрезентативна, або номінативна, референтна функція (засіб позна­чення предметів та явищ зовнішнього світу і свідомос­ті), а з емотивною – поетична, або естетична (засіб вираження і виховання прекрасного).

Увага до основних і похідних функцій має надзви­чайно велике практичне значення для вивчення і опи­су мови. Так, К. Бюлер, вивчаючи емотивну функцію, виявив спеціальні мовні засоби (емотиви), які переда­ють емоційний стан мовця: порядок слів, еліпсис, інто­нація, протяжне вимовляння звуків (чуд-о-о-во; негі-д-д-ник) тощо. Словацький мовознавець О. Ісаченко вказав на своєрідність засобів, які реалізують волюнтативну функцію, а український учений Г. Г. Почепцов виявив велику кількість засобів вираження фатичної функції, як-от: Увага! Алло! для встановлення контакту; Ось воно що! Здорово! Невже? для підтримання контакту; Дякую за увагу! На все добре! Закінчую тощо для «роз­микання» контакту. Французький мовознавець Е. Бенвеніст виділив ще перформативну функцію і вказав на її засоби вираження: цю функцію виконують слова й вирази, вимовляння яких одночасно є їх словесною дією: обіцяю, поздоровляю, бажаю щастя, прошу виба­чення, оголошую засідання закритим тощо.

Кількісна і якісна характеристика мовних функ­цій у сучасній мовознавчій літературі не збігаються. Р. О. Якобсон називає шість функцій: емотивну, ко­нотативну, референтну, метамовну, фатичну і поетич­ну.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ