Методы определения гемоглобина.Рецептори - чутливі закінчення дендритів нервових клітин, пристосовані до сприйняття подразнень, що надходить до організму. Розрізняють екстерорецептори, які сприймають подразнення із зовн середовища, та інтерорецептори, подразнення до яких надходять від власних тканин організму. Різновидом інтерорецепторів є пропріорецептори - чутл нерв зак у м'язах і сухожиллях, які беруть участь у регуляціі рухів і положення тіла у просторі. Залежно від природи подразнень, які зумовлюють збудження чутл нерв зак, останні поділяють на терморецептори, механорецептори, барорецептори, хеморецептори, ноцицептори (сприймають больові подразнення) тощо.
Залежно від будови розрізняють вільні нерв зак, які складаються лише з кінцевих розгалужень дендрита, та нерв рецептори, у яких розгалуження дендрита оточені клітинами нейроглії. Якщо нерв зак оточує сполучнотканинна капсула, вони отримують назву капсульованих; ті рецептори, які не мають - некапсульованими.
13) Для епітелию характерни вільні нерв зак.
14) Чутливі нерв зак у складі сполучної тканини поділяються на капсульовані, некапсульовані та нервово-сухожильні веретена ("сухожильні органи Гольджі" - механорецепція).
Серед капсульованих залежно від будови розрізняють: - пластинчасті тільця Пачіні (багато у сполучній тканині всіх внутрішніх органів і в глубоких шарах дерми - сприймають зміну тиску), - цибулиноподібні тільця Гольджі-Маццоні (локалізуються у шкірі, серозних та слизових оболонках - функції барорецепції. Різновидом пластинчастих тілець дерми є тільця Руффіні - відчуття постійного тиску), - дотикові тільця Мейснера (у сосочковому шарі дерми - забезпечують тактильну чутливість), - кінцеві колби Краузе (у кон'юктиві ока, сполучній тканині язика та зовн статевих органів - забезпечують холодову чутливість).
15) -
16) У м'язовій тканині чутливі нерв зак утворюють нервово-м'язові веретена, які сприймають зміну довжини м'язового волокна і швидкість цієї зміни.
17) Нервові зак (terminationes nervorum) поділяють на рецептори, ефектори та міжнейронні синапси. Рецептори - чутливі закінчення дендритів нервових клітин, пристосовані до сприйняття подразнень, що надходить до організму. Розрізняють екстерорецептори та інтерорецептори. Ефектори утворені закінченнями аксонів нерв клітин. Розрізняють рухові та секреторні. Рухові у скелетних м'язах утворені терміналями аксонів нейронів рухових ядер передніх рогів спинного мозку або моторних ядер головного мозку. Секреторні виділяють у кров нейрогормони, зв'язуючи тим самим нервову та гуморальну регуляції. Міжнейронні синапси - форма міжклітинних зв'язків. Складаються з пресинаптичної, постсинаптичної частин та синаптичної щілини. Пресинаптична частина розширена, утворена термінальною гілкою аксона клітини, яка передає імпульс, містить мітохондрії та синаптичні пухирці, які містять так звані медіатори (нейротрансмітери), вкрита пресинаптичною мембраною, яка утворює пресинаптичну решітку для пухирців. Постсинаптична частина синапса може містити значні скупчення електронно-щільного матеріалу. Її мембрана містить у своєму складі специфічний білок - рецептор медіатора. Синаптична щілина заповнена тканинною рідиною, містить ниткоподібні структури, які утримуюють разом дві частини синапсу. Функція: збуджувальний або гальмівний вплив на постсинаптичну частину. Методы определения гемоглобина. В настоящее время используют две основные группы методов определения гемоглобина: 1. Гемоглобинцианидные методы – основаны на превращении всех форм гемоглобина в циангемоглобин. Для данных методов существуют стандарты с длительным сроком хранения и контрольные материалы – нормальный и патологический. Включение контрольного материла в каждую серию позволяет повсеместно осуществлять внутрилабораторный контроль качества. Данными методами определяются все виды гемоглобина, кроме сульфогемоглобина. 2. Гемолитические методы – основаны на превращении всех форм гемоглобина в окисленный HbO2. Данные методы чаще используются в гематологических анализаторах. Для них нет пока стабильных стандартов, и калибровка проводится по гемоглобинцианидные методу. Карбоксигемоглобин указанным методом не определяется. Определение концентрации гемоглобина крови гемиглобинцианидным методом.
Принцип метода. Гемоглобин при взаимодействии с железосинеродистым калием (красная кровяная соль) окисляется в метгемоглобин (гемиглобин), образующий с ацетонциангидрином окрашенный гемиглобинцианид, интенсивность окраски которого пропорциональна количеству гемоглобина. Оборудование. ФЭК, гемоглобинометр или спектрофотометр. Реактивы. 1) Ацетонциангидрид 2) Калий железосинеродистый 3) Натрий двууглекислый 4) Стандартный раствор гемиглобинцианида Трансформирующий раствор готовится из реактивов № 1, 2 и 3 Ход определения. 0,02 мл крови приливают к 5,0 мл трансформирующего раствора (разведение крови в 251 раз) и хорошо перемешивают. Через 10 мин измеряют на ФЭКе при длине волны 500-560 нм (зеленый фильтр) в кювете с толщиной слоя 10 мм против холостой пробы (трансформирующего раствора), на спектрофотометре или на гемоглобинометре. Также измеряется стандартный раствор. Расчет содержания гемоглобина производят по калибровочному графику или по формуле:
где: Еоп – экстинкция опытной пробы Ест – экстинкция стандартного раствора С – концентрация гемиглобинцианида в стандартном растворе – 59,75 мг% К – коэффициент разведения крови (251 раз) 0,001 – коэффициент для пересчета количества гемоглобина из мг% в г%
Возможные ошибки при определении гемоглобина.
1. Некачественные реактивы. 2. Неточное взятие крови (не до метки, с пузырьками воздуха, не снята кровь с кончика капилляра). 3. Не выверена работа ФЭКа. 4. Испорченный стандартный раствор. 5. Использование старого или от другого ФЭКа калибровочного графика. 6. Плохой прокол пальца (сильное надавливание на палец)
|
