Лекція 2. Сучасні відомості про будову організму; методи дослідження в анатомії.План лекції. 1.Складові елементи організму.
2.Анатомічні площини та вісі.
3.Методи дослідження в анатомії.
Клітина – це жива,відкрита система,елементарна частина живогоорганізму, складається з ядра, цитоплазми. Тканина – це спільність клітин і
позаклітинної речовини, об’єднаних єдністю походження, будови, і функції. Розрізняють чотири основних типи тканин:
- епітеліальна тканина (епітелій)– це шар клітин, що лежать на базальній мембрані, під якою є пухка волокниста сполучна тканина. Епітелій вкриває поверхню тіла (шкіру), вистилає слизові оболонки, відділяючи організм від зовнішнього середовища; виконує покривну та захисну функції; утворює тканину залоз внутрішньої та зовнішньої секреції; для епітеліальної тканини характерна велика кількість клітин і мала – міжклітинної речовини;
- сполучна тканина складається з невеликої кількості клітин і значної кількості міжклітинної речовини; виконує опорну та захисну функції (кісткова, хрящова), трофічну (кров, лімфа, пухка волокниста і ретикулярна, жирова, пігментна та ін. сполучні тканини зі спеціальними властивостями):
- кісткова тканина складається з кісткових клітин, замурованих у міжклітинну речовину, яка має колагенові волокна і неорганічні солі;
- хрящова тканина складається з хрящових клітин та основної речовини (геля); є гіалинова хрящова тканина (суглобові хрящі, реберні хрящі), колагеново-волокниста хрящова тканина (фіброзні кільця міжкільцевих дисків, внутрішнньосуглобові диски, меніски), еластична хрящова тканина (деякі хрящі гортані, вушна раковина, хрящова частина слухової труби); - щільна волокниста сполучна тканина виконує опорну функцію,
складається з щільно розміщених колагенових волокон, утворює сухожил-ки, зв’язки, капсули внутрішніх органів, суглобів, клапани серця, апонев-рози, дерму шкіри, хрящову і кісткові тканини;
- пухка волокниста сполучна тканина містить багато різних клітин
(фібробласти, макрофаги), волокна, основну речовину; утворює строму паренхіматозних органів, входить до складу підшкірної клітковини, оточує судини та нерви;
- ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клітин і ретикулярних волокон, в петлях яких знаходяться клітини крові; вона становить основу кісткового мозку, тімуса, селезінки, лімфатичних вузлів та ін.; може перероджуватись у жирову тканину;
- кров складається з основної речовини (плазма) і клітин (форменні елементи);
- лімфа складається з плазми і клітин, але не має еритроцитів, відрізняється від плазми крові меншим вмістом білка;
- м’язова тканина здійснює рухи організму; містить спеціальні структури
– міофібрили; розрізняють:
- гладку (непосмуговану) м’язову тканину, вона складається з одноядерних веретеноподібних клітин, з такої тканини утворені стінки судин, нутрощів;
- скелетну (посмуговану) м’язову тканину, складається з посмугованих м’язових волокон; формує скелетні м’язи, м’язи язика, горла, м’якого піднебіння, гортані;
- серцеву м’язову тканину, складається з м’язових клітин (серцевих міозитів), має посмугованість;
- нервова тканина складається з нервових клітин (нейроцит, або ней-рон) і нейроглії; нейрони визначають специфічну функцію нервової системи (сприймають подразнення, виробляють та передають імпульси), нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну, пограничну функції, клітини нейроглії вистилають порожнини головного мозку, центральний канал спинного мозку (епендимоцити),утворюють опорний апарат центральної нервової системи (астроцити), оточують тіла нейронів і їх відростки (олігодендрогліоцити), здійснюють фагоцитоз (гліальні макрофаги).
З тканин побудовані органи. Орган – це частина тіла, яка має певну форму, внутрішню будову, займає певне місце в організмі та виконує спе-цифічну функцію.В утворенні кожного органа беруть участь різні тканини, але одна є головною (для мозку – нервова, для м’язів - м’язова, для залоз – епітеліальна), а інші – допоміжні. Система органів – це органи, які вико-нують спільну функцію і мають спільне походження (травна система, ди-хальна система, серцево- судинна система, нервова система та ін.). Апарат органів – це органи, які виконують спільну функцію, але мають різне по-ходження (опорно-руховий апарат, ендокринний апарат).
При описі будови тіла, при встановленні розташування окремих його частин, при визначенні проекцій кісток, м’язів, внутрішніх органів, користуються вихідним положенням (анатомічна поза). Анатомічна поза – звичайне вертикальне положення людини, коли руки опущені вздовж тулуба, долоні розвернуті уперед, великі пальці кистей ззовні.
Для визначення просторових відносин органів використовують умовні площини та осі. Для визначення положення органа в просторі існують поняття "площина", "вісь", "напрямок".
Крізь тіло людини проводять три взаємоперпендикулярні площини - дві вертикальні та одну горизонтальну.
Вертикальні площини:
- фронтальна площина - проводиться вертикально, але паралельно площині лобу і під прямим кутом до сагітальної площини; ця площина поділяє тіло людини на передню (вентральна) і задню (дорзальна) половини;
- сагітальна площина (переднезадня)– це площина, проведена вертикально спереду назад, поділяє тіло на праву та ліву частини; сагітальна площина, що проходить через середину тіла людини і поділяє його на дві симетричні половини (праву та ліву), називається серединною або медіальною.
Горизонтальна площина –поділяє тіло людини на верхній(головнийабо краніальний) та нижній (хвостовий або каудальний) відділи; проводиться перпендикулярно до перших двох площин паралельно опорної поверхні.
Всі площини розташовуються взаємоперпендикулярно. У результаті їх перетину утворюються осі симетрії - одна вертикальна та дві горизонтальні:
вертикальна вісь –це вісь,проведена вздовж тіла зверху вниз абознизу вверх, вона з’єднує верхні та нижні точки тіла або його частини; утворюється при перетині сагітальної та фронтальної площин, має два напрямки - верхній, або краніальний та нижній, або каудальний; горизонтальні осі:
- фронтальна, або поперечна –утворюється при перетині фронтальноїта горизонтальної площин, вона проведена вздовж чола справа наліво або зліва направо, з’єднує симетричні точки правої та лівої половини тіла, має 2 напрямки: правий і лівий; але по фронтальній осі може бути ще медіальний напрямок, який характеризує положення органа ближче до серединної площини, і латеральний, який харктеризує положення органа далі від серединної площини, а також серединний, який вказує на положення органа в серединній площині;
- сагітальна вісь – утворюється при перетині горизонтальної та сагітальної площин, проведена в напрямку стріли спереду назад, або ззаду наперед, з’єднує симетричні точки передньої та задньої половини тіла або його частин, має два напрямки - передній, або вентральний, та задній, або дорсальний.
Для визначення положення органа в просторі користуються також термінами: медіальний (medialis), серединний (medianus), середній (medius), передній (anterior), латеральний (lateralis), проміжний (intermedius), задній (posterior), вентральний, черевний (ventralis), дорзальний, спинний (dorsalis), краніальний, черепний (cranialis), каудальний, хвостовий (caudalis), проксимальний, ближчий до тулуба (proximalis), дистальний, периферичний, віддалений від центру (distalis), поверхневий (superficialis), глибокий (profundus), поздовжній (longitudinalis), поперечний (transversalis),
фронтальний (frontalis), сагітальний (sagittalis), правий (dexter), лівий (sinister), верхній (superior), нижній (inferior); супінація – поворот кінцівки або її частини назовні, від тулуба; пронація - поворот кінцівки або її частини до тулуба.
Методи дослідження в анатомії.
Основним методом дослідження в анатомії є розтин і препарування, засто-совуються також інші методи дослідження:
- метод ін’єкції судин (судини заповнюються контрастною або забарвлюючою речовиною);
- метод просвітлення (препарат вміщується в освітлюючу речовину – спирт, гліцерин, їх суміш);
- метод корозії (орган з судинами, ін’єцированими органічними розчинами, поміщається в кислоту або луг);
- метод мацерації (обезжирювання, вибілювання, висушування);
- розпили заморожених трупів; - бальзамування; - рентгенологічне дослідження; - метод томографії;
- метод макромікроскопії (дослідження бінокулярною лупою);
- метод ендоскопії (внутрішній огляд порожнистих органів); - метод ангіографії (рентгенологічне дослідження судин);
- антропометричні методи (вивчення зовнішніх форм, пропорцій тіла людини).
|
