Міжнародна політика. Україна в системі сучасних міжнародних відносин.

Міжнародна політика - система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між державами й групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.

Міжнародна політика як засіб взаємодії, взаємовідносин різних суспільних груп — націй, держав, союзів та ін. формується разом із виникненням і розвитком названих груп. Уже в ранніх рабовласницьких державах існували військово-політичні відносини. Головними регуляторами цих взаємовідносин були звичаї й традиції.

Міжнародна політика держави, розвиваючись під впливом внутрішніх політичних тенденцій і міжнародних умов, має свої особливі риси:

1) визначення й реалізація її мети завжди детерміновані певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною політичною ситуацією, діяльністю й цілями певних суверен­них держав;

2) успіх її залежить не лише від держави, а й від рівня погодженості або конфлікту інтересів владних груп даної дер­жави з інтересами й прагненнями владних груп держави-парт­нера;

3) вона здійснюється владними органами та інститутами, завданням яких є аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників міжнародної політики інших держав, вироблення рекоменда­цій для практичної діяльності уряду держави, реалізація влад­них розпоряджень уряду, збір та аналіз даних про політичні процеси у державах-партнерах.

Міжнародній політиці держави властиві три основні функції:

— захисна, пов'язана із захистом прав та інтересів дер­жави та її громадян за кордоном.

— інформаційно-представницька функція, яка реалізується через відповідні органи, що представляють погляди уря­ду, позицію держави, й покликана інформувати керівні органи держави про справи й наміри урядів інших держав.

— організаційно-посередницька базується на втіленні в життя зовнішньо- та внутрішньополітичної концепцій, доктрин і програм держави. В межах цієї функції відбувається практич­не пристосування засобів великої політики до цілей держави, а також одержання останньою певних вигод і переваг.

Важливим етапом в історії міжнародних організацій було утворення Організації Об'єднаних Націй. У червні 1945 р. на конференції в Сан-Франциско було підписано Статут ООН — першої політичної універсальної організації з підтримання між­народного миру та безпеки, заснованої на принципі колектив­ної безпеки. Одночасно з ООН було утворено міжнародні орга­нізації, що одержали назву спеціалізованих установ, зв'язаних з ООН спеціальними угодами. Це Продовольча й сільськогос­подарська організація ООН (ФАО), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) та ін. Продовжували існу­вання давні та виникли нові регіональні організації з підтри­мання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африкансь­кої єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТО) та ін.

Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших

завдань:

. утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

. забеспечення стабільності міжнародного становища України;

. збереження територіальної цілістності держави та недоторканості її кордонів;

. включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу;

. захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і віхідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

. поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Традиційно Україну розглядають як державу, «втиснуту» в поле інтересів трьох світових гравців: Сполучених Штатів, Європейського Союзу і Росії.

Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України є розвитокдвосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав, членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях. Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є активний розвиток стосунків з такими групами держав: західні держави –

члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки. З прикордонними державами, говориться в документі, Україна має на меті укласти повномаштабні договори про добросусідство і співробітництво, в тому числі для остаточного підтвердження існуючих державних кордонів, створення атмосфери взаємної довіри та поваги, розбудови дружніх і взаємовигідних партнерських відносин у всіх галузях. В цьому контексті кожна прикордонна держава є стратегічним партнером України.

В “Основних напрямках зовнішньої політики Украіни” звертається особлива увага на те, що у звя’зку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення України домінантною двосторонніх відносин з прикордоними державами є українсько-російські відносини. Для України вони є стосунками “особливого партнерства”, оскільки від їхнього характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації, стабільність в Європі і в

усьому світі.