Перегляд традицій і принципів філософії Нового часу в другій половині ХІХ ст. Раціоналізм та ірраціоналізм.

У ДРУГІЙ половині XIX ст. розпочинається, а на рубежі XX ст. відбувається перехід до нової, некласичної парадигми філософії, тобто виникають неокласичні філософські системи: фройдизм, персоналізм, прагматизм, екзистенціалізм тощо. Підставою для характеристики цих філософських вчень як некласичних є зміна стилів філософування, яка відбулася під впливом новітніх даних науки, створення незвичних філософсько-природничих моделей теоретичного пояснення Світу - теорія відносності Ейнштейна, квантова механіка, астрофізика, кібернетика, генетика.

У цей час спостерігається подальший розвиток філософських систем, створених класиками минулого, тобто творцями оригінальних філософських шкіл (Фомою Аквінським, І. Кантом, Г.-В.-Ф. Гегелем, К. Марксом) - неотомізму, неокантіанства, неогегельянства, неомарксизму.

Якщо давні мудреці визнавали вищість метафізики (філософії) щодо фізики (природознавства), то нині філософія (метафізика) орієнтується на осягнення природничих наук, коригує під їх впливом власні висновки і положення. Свідченням цього є поширення ірраціоналізму (лат. - несвідомий, нерозумний) - філософського вчення, яке акцентує на обмеженості раціонального пізнання ("криза самовпевненого розуму", Ф.-А. фон Хайєк), протистоїть вченням, заснованим на почуттях і відчуттях, емоціях, підсвідомому, інтуїції, "осяянні". Неокласичний стиль філософування виявляє себе у дискурсі (лат. - міркування) - формі розуміння змісту свідомості, який визначається не визнанням її об'єктивності, а відповідності певній соціокультурній традиції.

Якщо класична філософія, починаючи з Нового часу, особливо з епохи Просвітництва, у своїх висновках ототожнювала світ з розумністю ("все дійсне - розумне", Г.-В.-Ф. Гегель), то ірраціоналізм оголошує світ нерозумним ("світ як абсурд", А. Камю), який неможливо науково пізнати, його можна лише "переживати", "відчувати". Класичному (раціональному) типу філософування з його вірою у безумовну можливість пізнання істини, культом логіки, прогресу, гармонії, оптимальності в некласичній (посткласичній) філософії нерідко протиставляється вчення про вирішальну роль вольового або інстинктивного начала, підпорядкування йому раціонального, рішуче заперечення об'єктивного знання тощо. Найвиразніше положення некласичної філософії XX-XXI ст. представлені в "філософії життя", персоналізмі, екзистенціалізмі, постмодернізмі.

Філософія Гегеля є кульмінацією раціоналізму — течії, що розглядала як основу світу і людини розум (божественний і людський). З погляду Гегеля, вся реальність є логікою божественного мислення, яке може бути адекватно відтворене мисленням людини. Цю концепцію, як зазначалось, по-своєму критикували пізній Шеллінг, Фейєрбах і Маркс. Однак радикальний розрив з раціоналістичною традицією здійснили не вони, а Керкегор і Шопенгауер — мислителі, яких з повним правом вважають засновниками сучасного ірраціоналізму.

Ірраціоналізм (лат. irrationalis — несвідомий, нерозумовий) — вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання — інтуїція, почуття.

Ірраціоналізм проголошує основою світу і людини (отже, основою світогляду) волю, інстинкти, життєві поривання, протиставляючи їх розумові, вважаючи їх такими, що вислизають з раціоналістичної схеми, непідвладні розумному пізнанню та регулюванню. Ірраціоналізм не є породженням новітньої філософії. Різною мірою сліди його помітні в патристиці (Тертуліан, Августин), поглядах Паскаля, романтиків, пізнього Шеллінга. Однак тільки наприкінці XIX ст. він виходить на передній план філософської думки. Поширення і вплив ірраціоналізму зумовлені насамперед розчаруванням інтелектуалів в ідеї царства розуму на землі, яку в XVIII ст. проголосили ідеологи молодої буржуазії. Соціальні катаклізми (війни, революції) засвідчили, що людство далеке від омріяних ідеалів земного раю. Утвердженню ідей ірраціоналізму сприяло й поширення зневір´я в гуманістичні засади науково-технічного прогресу. Розвиток науки і техніки — найважливіших дітищ розуму поряд з демократією — приніс людству як вражаючі досягнення, так і невідомі раніше біди (Хіросіма, Чорнобиль, екологічна катастрофа). Засновники ірраціоналізму, мовби передчуваючи, що перетворення науково-технічного розуму на суспільного ідола може призвести до небажаних наслідків, виступили проти абсолютизації та універсалізації наукового пізнання, протиставивши йому релігійний, художній, а також філософський спосіб освоєння дійсності. Причиною виникнення ірраціоналізму можна вважати також усвідомлення обмеженості розуму як чинника людської поведінки. Як засвідчує психологія і філософська антропологія, в поведінці людини часто вирішальна роль належить емоціям, волі, підсвідомому, тобто так званим ірраціональним чинникам. Ірраціоналізм засвідчив кінець класичної європейської філософії Нового часу, яка ґрунтувалась на ідеях раціоналізму.

28. Філософська думка в Україні в XІV – XVIІ ст.

У народній свідомості відбувається творення дум, герої яких захищають рідну землю від ворогів, але, на відміну від билинних героїв, - це звичайні, реальні люди. Ця ситуація має моральний, філософський аспекте виникає постать «героя духу» (козак Голота, козак Мамай). У XIV-XV стл поширюється так звана агіографічна література (від гр. «hagios» - святий) - «житія святих». Створюються цілі збірники «житій» - патерики. Набувають поширення літературні видання морально-етичного змісту, повісті-притчі («Ізмарагд», «Четья», «Бчола» та ін).

Головний герой «житія» - святий, який бореться з дияволом, і ця боротьба є способом досягнення святості, наповнення силами добра і недоступності силам зла. Навчати своїм життям, а не словом — головне правило «святого житія». Основа діянь героя «житія» - вибір добра будь-якою ціною. Для досягнення святості необхідно обрати Бога, а не світ, і вона є найвищим рівнем одухотвореності. Моральною протилежністю святості постає гріх.

Внаслідок специфічних соціально-економічних умов у XVI ст. в Україні почали поширюватись ідеї гуманізму, в розвитку якого можна виділити три періоди. Перший (приблизно до середини XVI ст.) - типологічно схожий із раннім італійським, у центрі його знаходяться соціально-політична тематика, питання етики й естетики. У другому (з другої половини XVI до початку XVII ст.) - активно формується історична самосвідомість українського народу, розвивається ідеал гуманістичного патріотизму. У третьому (друга третина XVII - початок XVIII ст.) - розробляється комплекс гуманістичних ідей у переплетенні з реформаційними. Причиною поширення ідей гуманізму в першій половині XVI ст. став соціально-економічний прогрес, зумовлений початком розвитку простого товарного виробництва, зростання кількості міст, в яких розквітали культура й освіта.

29 філософія в Києво-Могилянській академії в XVII – XVIIІ ст. С. Яворський, С. Полоцький,