Філософське значення глобальних проблем сучасності

У безлічі смислів, є особливо актуальними у розвиток науковоїтеоретико-мировоззренческой думки ХХ і нинішнього століття, особливу увагу належить поняттю «глобальні проблеми сучасності». Дане поняття міцно увійшло арсенал коштів комплексного аналізу розвитку людського роду, людства.

Ставлення до наявності, суті Доповнень і можливі шляхи дозволу глобальних проблем сучасності стало надбанням широкої науково-філософської спільноти з середини ХХ століття. У 60-ті роки ХХ століття оформилася нова галузь знання – глобалістика, обумовлена як міждисциплінарна область «філософських, політологічних, соціальних і культурологічних досліджень різних аспектів глобальних проблем, включаючи отримані результати, і навіть практичну діяльність із реалізації на рівні окремих держав, і у міжнародному масштабі». Проте сама сукупність явищ, фіксованих стрижневим для глобалістики поняттям глобальних проблем, початку чітко почуватися ще руслі суперечливих цивілізаційних досягнень першої науково-технічної революції, чи період розквіту індустріальної цивілізації країнах Західної Європи (друга половина XIX – перша половина ХХ ст.). З початку була очевидною, щоприродно-социальние процеси, відповідальні глобальні проблеми, т. е. проблеми всесвітні, які можуть руйнацією людського світів загалом, мають цивілізаційне походження, нерозривно пов'язані з недостатнім розвитком на земній кулі техногенної, читехногенно-потребительской моделі цивілізації, саме: такий моделі соціальних процесів, у якій детермінуючою метою у суспільному розвиткові ставиться техногенна і утилітарна маніпуляція з ресурсами як зовнішньої людині, і власне людської природи длягедонистически,меркантилистски і егоїстично організованого задоволення стихійно і експансивно зростаючих потреб індивідів, організованих в експлуатуючі громадські структури. Мірилом на успіх цьому випадку вважаєтьсяприсваивающее володіння як матеріальними, так духовними ресурсами,подчиненное імперативу «мати, щоб бути», а повноти його досягають лише ті, хто сповідує своєріднуиндивидуалистскую доктрину обраності, за якою не які становлять успіху (без обмеження коштів, за будь-яку ціну) «лише тварини образ людей» (Ж. Кальвін).

Усвідомлення зазначеної системи процесів на філософському рівні відбувалося як в представників західної, і східної культур. Саме з цим у 1866 р. німецький дослідник Ернст Геккель і запровадив термін «екологія», надалі який одержав масове поширення та дав назва одній з глобальних проблем сучасності. Деякі передумови появи поняття глобальних проблем можна знайти й в особливому перебігу – екологічної філософії, що розвилася у руслі західноєвропейської філософської традиції. Наприклад, французьким натуралістомЖоржем ЛуїЛеклеркомБюффоном (1707–1788), німецьким дослідником ЙоганномГотфридом фон Гердером (1744–1803) були висловлені припущення, що з перенесення способів організації дійсності, притаманних індустріальних товариств, все людство довкілля в недалекому майбутньому може перейти до стану, несовместимое з тривалим існуванням людського роду. Як у західної, і у російської філософії особливо підкреслювалося, що цивілізація, «експлуатуюча івосстанавливающая» (М. Ф.Федоров), готує власну загибель, а оскільки цей тип цивілізації претендує на всесвітнє поширення та панування, то загибель загрожує самому людському роду. Саме світлі такої перспективи представники наукових співтовариств і громадського загалу змушені були розпочати розробку теми єдиної долі людства і збереження Землі. Отже, дедалі більше усвідомлювалася світоглядна і наукова передумова глобальних проблем сучасності – питання з розряду «загадок Сфінкса»: про можливість чи неможливості й нестерпні умови виживання глобалізації людства. У зв'язку з що слід тримати про себе, що ще біля підніжжя світової науку й філософіїмилетецАнаксимандр сформулював досі ще остаточно не спростована теза у тому, що, будучи сутнісно своєму лише однією з видів істот (у межах безлічі народжених і хижих щодо до всього речей), «у термін часу» неминуче розплатяться упродовж свого родову агресію загальної загибеллю. У цьому вся ракурсі схильний до світоглядному епатажу сучасний італійський філософ Еге. Северіно від іменіФалесаМилетского запитував сторінках однієї з своїх книжок: «Навіщо людям ще жити Землі і чому, якщо людиною руйнується Природа і її створення, недозволено таку ж знищення людини?» Отже, людські співтовариства найчастіше живуть отже самі зумовлюють свою загибель і смерть своїх елементів, чи означає це, що організовані у ці співтовариства в принципі що неспроможні жити інакше, оскільки немає ніякої іншого шляху, ніякого методу?

У зв'язку з поставленими вище питаннями слід пам'ятати, що у методологічному плані постановка та розвитку теми єдиної долі людства і збереження Землі, її розробка вглобалистике, поява поняття глобальні проблеми сучасності припадають на контексті нових ідей другої і третьої наукових революцій, які зробили перехід від класичного типу раціональності донеклассическому іпостнеклассическому (>синергетическому) типам. Відомо, що у сенсовому полі класичної раціональності, що є фундаментальної для цивілізаційпотребительско-техногенного типу, суб'єкт будь-якої життєдіяльності жорстко протиставляється кожному об'єкту і ідеалом стає таке опис об'єкту і оперування з нею, у якому вплив суб'єкта у принципі елімінується (усувається, зникає). Але це що означає, що суб'єкт виявляєтьсясамопоставленним в привілейоване, обраний, хіба що «вічно суще» ставлення до мінливому,заменимому,манипулируемому іексплуатируемому об'єкту (яким для суб'єкта може бути все що велять як ікосной, і у живої природи, наприклад, будь-які люди й інші громадські формування). Це редукційний і механістичний погляд, найчастіше який породжує та що якщо представники деяких правлячих еліт зарозумілу ілюзію принципову можливість суто техніко-технологічної детермінації природних і соціальних процесів на кшталт «соціальної інженерії». Такого погляду історично обмежено фіксує поріг допустимих впливів суб'єкта на об'єкт, наприклад, допускає, як нібито адекватного поставленим цілям, суб'єктивно виправданого і бажаного, силове, насильницьке вплив,уподобляющее тих, хто виявляє, персонажеві давньокитайській притчі, намагавсядерганьем за вершки змусити зростати швидше паростки рису. Зрозуміло, що у цьому випадку між суб'єктом життєдіяльності і об'єктами його «раціональних» маніпуляцій має місце непросто протиріччя, та його руйнівна, антагоністична, яка відповідає синергії людей друг з одним і до зовнішньої природою, виключає справжню людяність, нелюдська форма. У притчі тягнув рослини висмикнув їх, отримавши результат, абсолютно протилежний непросто бажаному, але життєво необхідного: за гамбурзькимсчету це що означає, що вмирає, гине як продукт необхідного споживання, а й який погубив його «технолог». Отже, глобальні проблеми є симптом сутнісного неблагополуччя в способі життєдіяльності певних суб'єктів історичного процесу, надають деформуюче вплив на природу у її природному і штучному проявах, ознака хвороби, здатної мати катастрофічні наслідки, і аж ніяк неминучою і невиліковної при залученні справді наукової, отже – морально організованою людяності.

Глобальні проблеми сучасності можна розв'язати, оскільки ця людина («>вбирающий у себе та випромінюючий з себе всі природні сили») є родове, громадське істота, здатне до позитивної синергії зі світом загалом,долженствующее бути, у такий синергії агентом космічної стійкості живого. Людина, як і живе, є відкритої самоорганізуючої системою, здатної регресивно або прогресивно впливати на природу і реально отримувати відповідні зворотні впливу (до масової загибелі покупців, безліч інших інших істот), та заодно життєві дії людейобщественни, через що >субъектни, суть діяльність з усіма її структурними елементами. Власне глобальні проблеми сучасності з'являються з вічних, але з глобальних проблем, коли споконвічні протиріччя знаходять антагоністичний характер, а потенційним чи реальним суб'єктом їх прояви й результатів стають непоодинокі суспільства, чи соціальні структури, а вся сукупність які живуть Землі людей, людство. Іноді, тим щонайменше, говорять про про глобальні проблеми сучасності як про черговий різновиду абстрактних глобальних проблем взагалі (наприклад, Еге. А.Ораб-огли), які булипроявлявшихся лише на рівні конкретних історичних товариств. Наприклад, відомо, що під час попередньої «міської» революції, «революції неолітичної» (>X–VIII тис. до зв. е.) чи переходу «від високовитратногоприсваивающего (полювання, збиральництво) до робить господарству (землеробство, скотарство), який супроводжувався зміною нормативного геноциду і людожерства зародковими формами колективної експлуатації зі своєрідним симбіозом сільськогосподарських і «войовничих» племен» (О.П. Назаретян), з війн, голоду тощо., обумовлених агресивним застосуванням нових технологій і знарядь праці та вбивства, поменшало населення світу в 5–10 раз. А застосування середньовічними турками «бактеріологічної зброї» (запліднення військ хрестоносців і візантійського ополчення бацилами чуми) викликало пандемію 1348 р., яка призвела до смерті більш як третина населення Західної Європи і сподівалися низки східних областей Євразії, зокрема й Росії (так російські літописі на той час розповідали про спорожнілій, закинутій Москві). Таких прикладів безліч. Та лише XX столітті справді виникла смертельна загроза біологічному існуванню та соціального розвитку самого роду людського, і які принесли цей загрозливий стан глобальні проблеми сучасності «у тому чи іншого форми і ступеня викликані до життя науково-технічної революцією як один з її соціальних наслідків, (що викликаються. – Ред.) все зростаючим промисловим використанням результатів науку й техніки з урахуванням традиційної технології». Отже, глобальної можна назвати лише є тією проблемою в життєдіяльності людей, фіксуючої загрозу реального знищення людського роду, і причиною виникнення такої загрози служать антагоністичні громадські протиріччя.

Усвідомлення, спроби аналізу та пошуки можливих рішень глобальних проблем сучасності привели у другій половині ХХ століття до утворення у Європі цілого ряду міжнародних стандартів і державних футурологічних організацій, прагнули залучити сучасні інформаційні технології для побудови моделей планетарної цивілізації.