По відношенню до політики особистість може бути як об'єктом, так і суб'єктом. Проблема особистості як суб'єкта політики полягає у визначенні можливості і ступеня її впливу на політичну владу, а також у можливості досягнення влади і способи її реалізації. Мірою політичної суб'єктивності людини є її політична активність, участь у політичному житті. Вона піддається кількісним вимірам, тому вивчається методами соціології та психології. Наприклад, в останні роки в нашій країні широке поширення набули опитування громадської думки з приводу актуальних політичних подій, результати яких дають уявлення про ступінь політизованості мас, їх готовності до певних політичних дій. Участь у політичному житті - норми демократії. Особистість стає справжнім суб'єктом політичних відносин лише в демократичному суспільстві, де людині надані широкі політичні права і можливості для задоволення своїх політичних потреб, для повноцінної політичної діяльності. До умов становлення особистості як політичного суб'єкта відносяться також: розвиненість політичної свідомості, рівень освіти, культури, політичне мислення, колективна діяльність та ін Політична активність і політичний вплив окремих особистостей різні. Цим пояснюється наявність лідерів і людей, що їх підтримують.
Активна участь особистості в політичному житті суспільства має багатопланове значення.
По-перше, через таку участь створюються умови для більш повного розкриття всіх можливостей людини, для його творчого самовираження, що в свою чергу складає необхідну передумову найбільш ефективного вирішення суспільних завдань. Так, якісне перетворення всіх сторін життя припускає всіляку інтенсифікацію людського чинника, активна і свідома участь в цьому процесі широких народних мас. Але поза демократією, довірою і гласністю стають Неможливі ані творчість, ані усвідомлена активність, ані зацікавлена участь.
По-друге, загальний розвиток людини як суб'єкта політики є важливою умовою тісного зв'язку політичних інститутів з цивільним суспільством, контролю над діяльністю політико-управлінських Структур з боку народу, засобом протидії бюрократичним несправедливостям в апараті управління, відділень функцій управління від суспільства.
По-третє, через розвиток демократії суспільство задовольняє потребу своїх членів брати участь в управлінні справами держави. Будь-які досягнення підприємства, галузі, регіону, народного господарства в цілому - це за великим рахунком все ж проміжний результат, кінцевий ж - завжди людина. Участь в демократичному політичному процесі є засобом самоствердження людини, формування культури спілкування, навичок управлінської та самоуправлінських діяльності. По мірі все більш повного задоволення основних матеріальних потреб людини, зростання її культури і самоповаги, будуть розвиватися потреби і інтереси участі в суспільно-політичному житті.
Політику творять люди, її суб'єкти. Це різноманітні соціальні спільності та сфери, суспільно-політичні об'єднання та організації, індивіди - первинні, вихідні політичні суб'єкти. Саме індивіди утворюють соціальні спільності, верстви, групи, політичні партії та політичні рухи, різноманітні політичні інститути. Ще в Древній Греції філософ Платон вважав, що теорія політики повинна базуватися на вивченні людини, тому що здорове суспільство не може складатися з людей, яких переслідують страх та невпевненість. Адже увесь розвиток суспільства, починаючи з економіки і закінчуючи духовною сферою, спрямований на задоволення потреби людини, на її всебічний розвиток. Чи залежить економіка від людини? Звичайно. Від того, яке місце займає людина у виробництві, від того, як поведеться людина на виробництві, від її трудової діяльності, сумлінності, добросовісності, заінтересованості, зацікавленості у праці тощо. Соціальна сфера й соціальні стосунки, що розвиваються і діють в суспільстві, саме безпосередньо і залежать від людини та її здібностей реалізувати усі економічні успіхи і забезпечення життя, побуту, умов праці тощо. Розвиток політичної системи, самоуправління дуже багато залежить від політичної зрілості, освіти, ініціативи людини. Адже політична культура демократизму включає організованість, свідому дисципліну та ін. Звідси людина виступає метою та фактором розвитку демократичного суспільства, а підвищення ролі людини допускає здійснення виробленої державою реалістичної і дійової програми формування сучасної особи - ідейно та морально підготовленої, із розвинутим почуттям господаря, творчим, справді ретельним і відповідальним ставленням до справи.
Що ж таке людина? У чому суть людини? Людина є істота біосоціальна. Маркс говорив, що «суть людини... є сукупність усіх суспільних відносин». Людина - істота суспільна, політична і розвивається як особа тільки у суспільстві. Кожна людина - індивід - є особою. Проте людина, особа, індивід - поняття не тотожні. В різних філософських системах проблема людини розглядалася по-різному. Французький філософ Жюл'єн Леметрі визначав, що людина - машина. Людина настільки складна машина, що повністю неможливо скласти про неї яскраве уявлення, а після дати точне визначення. Філософ Поль Анрі Гольбах писав, що людина матеріальна істота, яка організована так, щоб відчувати, мислити та зазнавати видозмінення. Філософ Клод Андріан Гельвецій говорив: людина витвір природи, існує в природі, підпорядкована її законам. Філософ Іммануїл Кант писав: «Найголовніший предмет у світі, до якого можуть бути застосовані пізнання, це людина, тому що вона для себе своя остання мета». Люди, які населяють планету, складають єдиний біологічний тин homo sapiens - людина розумна. Людина - гранично загальне поняття для визначення суб'єкта історичної діяльності та пізнання.
Індивід як особа - це не просто біологічна, але й соціальна істота, і якщо в античних концепціях людину розглядали як здатного до громадської діяльності індивіда, то, за Марксом, «людина є суспільна істота». Звідси і випливає розуміння суті людини як сукупності всіх суспільних відносин. Безумовно, не існує раз і назавжди заданої людської суттєвості: із зміною суспільних відносин змінюється і її зміст. Індивід - означає те, що кожна людина індивідуальна в усіх іпостасях розвитку: біологічно і духовно. Поняття індивід відображає одноосібність, неповторність людини.
Особа відображає, по-перше, соціальну суть людини. її конкретна історичну характеристику. Карл Маркс говорив, що «суть окремої особи складає не її борода, не її кров, не її абстрактна фізична природа, а соціальна якість; людську суть не можна виявити ані через самосвідомість ані через біологічні характеристики. Особа має суспільно-історичну суть».
