Африка - другий за величиною материк після Євразії.

1. Гражданский кодекс Российской Федерации от 26 января 1996 г. № 14-ФЗ (в ред. от 12 марта 2014 г.) // Собрание законодательства РФ. - 1996. - № 5. - Ст. 410.

2. Уголовный кодекс Российской Федерации от 13 июня 1996 г. № 63-ФЗ (в ред. от 3 февраля 2014 г.) // Собрание законодательства РФ. - 1996. - № 25. - Ст. 2954.

3. Всеобщая декларация прав человека (принята на третьей сессии Генеральной Ассамблеи ООН резолюцией 217 А (III) от 10 декабря 1948 г.) / Российская газета. – 1998.

4. Декларация прав ребенка ООН / Резолюция 1386 (ХIV) Генеральной Ассамблеи
от 20 ноября 1959 года

5. Вовлечение несовершеннолетнего в совершении преступления: Искусство расследования / под ред. В.Е. Коновалова. - Харьков.: Монография, 2011. – С. 87.

6. Зиядова Д. Вовлечение школьников в преступную деятельность. // Законность. - 2012. - № 2. – С. 44.

7. Ильяшенко А.Л. Социальная среда в генезисе преступного поведения. - М.: Статут, 2011. – 205 с.

8. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Статут, 2010. – 175 с.

9. Курс уголовного права. / под ред. А.В. Кузнецова. - СПб.: Пресс, 2011. - С. 103.

10. Мизулина Е.Б. Торговля людьми и рабство в России: Международно-правовой аспект.- М.: Юристъ, 2012.- 207 с.

11. Наумов А.В. Российское уголовное право.- М.: Волтерс Клувер, 2010.- 145 с.

12. Пудовочкин Ю., Чечель Г. Квалификация случаев вовлечения несовершеннолетних в преступную группу. // Российская юстиция – 2011. - №12. – С. 91.

13. Соловьев С. М. История России с древнейших времен. - М.: Статут, 2010. – 466 с.

14. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. - М.: Право, 2012. – 28 с.

15. Уголовное право. Учебник для вузов / под ред. И.Я. Козаченко. - Норма, 2011. – С. 658.

16. Уголовное право России: Учебник / под ред. В.П. Ревина. - М.: Норма. 2012. – С. 866.

17. Фетюхин Ю.М. Институт брака по семейному законодательству Российской Федерации. – Волгоград: Юрист-норм, 2012. – 83 с.

18. Фотеева Е.В. Семья в современном мире. - М.: Норма, 2008.- 334 с.

19. Шестаков Д.А. Семейная криминология. - СПб.: Нева, 2012.

[1] Всеобщая декларация прав человека (принята на третьей сессии Генеральной Ассамблеи ООН резолюцией 217 А (III) от 10 декабря 1948 г.) / Российская газета. – 1998.

[2] Декларация прав ребенка ООН / Резолюция 1386 (ХIV) Генеральной Ассамблеи
от 20 ноября 1959 года

[3] Таганцев Н.С. Русское уголовное право. - М.: Право, 2012. - С. 28.

[4] Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Статут, 2010. - С. 175.

[5] Курс уголовного права. / под ред. А.В. Кузнецова. - СПб. Пресс, 2011. - С. 103.

[6] Соловьев С. М. История России с древнейших времен. - М.: Статут, 2010. – С. 466.

[7] Фетюхин Ю.М. Институт брака по семейному законодательству Российской Федерации. – Волгоград: Юрист-норм, 2012. – С. 83.

[8] Фотеева Е.В. Семья в современном мире. - М.: Норма, 2008.- С. 334.

[9] Уголовное право России: Учебник / под ред. В.П. Ревина. - М.: Норма. 2012. – С. 866.

[10] Уголовное право. Учебник для вузов / под ред. И.Я. Козаченко. - Норма, 2011. – С. 658.

[11] Шестаков Д.А. Семейная криминология. - СПб.: Нева, 2012. - С. 55.

[12] Зиядова Д. Вовлечение школьников в преступную деятельность. // Законность. - 2012. - № 2. – С. 44.

[13] Вовлечение несовершеннолетнего в совершении преступления: Искусство расследования / под ред. В.Е. Коновалова. - Харьков.: Монография, 2011. – С. 87.

[14] Пудовочкин Ю., Чечель Г. Квалификация случаев вовлечения несовершеннолетних в преступную группу. // Российская юстиция – 2011. - №12. – С. 91.

[15] Ильяшенко А.Л. Социальная среда в генезисе преступного поведения. - М.: Статут, 2011. – С. 205.

[16] Наумов А.В. Российское уголовное право.- М.: Волтерс Клувер, 2010.- С. 145.

[17] Мизулина Е.Б. Торговля людьми и рабство в России: Международно-правовой аспект.-

М.: Юристъ, 2012.- С.207.

[18] Кибальник А.Г. Тайна в уголовном праве - Ставрополь: Ставропольсервисшкола. 2010. – С. 80.

[19] Кострома М. Вовлечение несовершеннолетнего в совершение преступления и иных антиобщественных действий. // Уголовное право. - 2002. - № 3. - С. 22-23.

[20] Боровиков В.Б. Ответственность за неисполнение обязанностей по воспитанию несовершеннолетних. // Российский судья. - 2005. - № 2.

Загальні відомості

Серед вчених існують великі розбіжності щодо походження слова "Африка". На увагу заслуговують дві гіпотези: одна з них пояснює походження слова від фінікійського кореня, що означає "відокремлений", тобто вказує на відпадання нового міста (мається на увазі Карфаген) від метрополії (французький історик П. Авезак, французький етнограф А. Дювер'є та ін.); друга гіпотеза стверджує, що слово "Африка" походить від назви одного з стародавніх берберських племен - авриг, або афарик (французький історик П. Гаффарель та інші).

Африка - другий за величиною материк після Євразії.

Його площа становить 29,2 млн. км² (з островами 30,3 млн. км², близько 1/5 площі суші земної кулі).

Населення - 328 млн. осіб (1967).

Африка перетинається майже посередині екватором, окраїнами заходить у субтропічні широти. Крайній північний мис Ель-Аб'яд лежить на 37°20' пн. ш., крайній південний мис Голковий - на 34°52' пд. ш. Довжина з півночі на південь - майже 8000 км, ширина на півночі - 7500 км (мис Альмади - мис Хафун), на півдні - близько 3100 км.

Африка омивається Середземним і Червоним морями, Індійським і Атлантичним океанами. Вузький (120 км) Суецький перешийок, прорізаний однойменним каналом, з'єднує її з Азією. Від Європи Африка відділена Гібралтарською протокою (найменша ширина 13 км).

Береги Африки порізані слабо, часто гористі. Довжина берегової лінії - 30500 км, понад 1/5 площі віддалена від океанів і морів на 1000-1500 км. Великі затоки - Гвінейська і Сидру. Зручних бухт мало. Найбільший півострів Сомалі.

До Африки відносять острови:

на сході - Мадагаскар, Коморські, Маскаренські, Амірантські, Сейшельські, Пемба, Мафія, Занзібар, Сокотра;

на заході - Мадейра, Канарські, Зеленого Мису, Аннобон, Сан-Томе, Принсіпі, По;

віддалені острови - Вознесіння, Святої Єлени, Трістан-да-Кунья.

Рельєф

У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на висоті 200-500 м над рівнем моря (39% площі) і 500-1000 м над рівнем моря (28,1% площі).

Низовини займають лише 9,8% площі, головним чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії.

Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагір'я Ахаггар і Тібесті (м. Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані - плато Дарфур (м. Мара, 3088 м).

На північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (м. Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (м. Ода, 2259 м).

Рівнини Судану з півдня обрамлені Північно-Гвінейською височиною (м. Бинтимані, 1948 м) і плоскогір'ям Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір'я (м. Рас-Дашан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (оз. Ассаль, 150 м).

За плоскогір'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з заходу Південно-Гвінейською височиною, з півдня - плоскогір'ям Лунда-Катанга, зі сходу - Східно-Африканським плоскогір'ям, на якому височать найвищі вершини Африки - гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорі (5109 м).

Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогір'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу - Драконовими горами (м. Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка простягаються середньовисотні Капські гори.

Перевага на материку вирівняного рельєфу обумовлена його платформною структурою. У північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та інші).

Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір'я, Східно-Африканське плоскогір'я), де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки (у т. ч. Рувензорі) і Катанги. У Низькій Африці цокольні хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки, виступають у Сахарі (у нагір'ях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай).

Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці (Кіліманджаро, Кенія й ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в Судані (м. Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в Лесото.