Студопедия — Добросусідські відносини України та Росії – визначальний фактор внутрішньої та зовнішньої стабільності України.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Добросусідські відносини України та Росії – визначальний фактор внутрішньої та зовнішньої стабільності України.






 

У ставленні до СНД Україна виходила насамперед із реалій економічної доцільності існування Співдружності, розвитку тісних і взаємовигідних торговельно-економічних відносин між державами-учасницями. Від самого початку утворення СНД наша держава виступала з пропозиціями, які передбачали трансформування її в раціональний механізм економічного співробітництва, спрямований на створення зони вільної торгівлі з урахуванням вимог ГАТТ-СОТ, оптимізації ЇЇ структури, створення ефективного механізму сприяння інтеграції країн-членів у світовий економічний простір. Законодавча і виконавча влада України слідкувала за тим, щоб співдружність країн не переростала у воєнно-політичний блок, а тим більше - у новий варіант Радянського Союзу. Виходячи з національних інтересів, Україна не підписала Статут СНД. Отже, вона має в цій організації юридичний статус асоційованого члена. Україна не взяла участі в митному та платіжному союзах. Не бере вона участі в органах військового співробітництва. Статус спостерігача має Україна і в Міжпарламентській Асамблеї.

Особливе значення в зовнішньополітичній діяльності України на етапі утвердження її незалежності відігравали взаємини з Російською Федерацією. Дипломатичні відносини між Україною і Росією були встановлені 14 лютого 1992 р. В "Основних напрямах зовнішньої політики України" зазначалося, що Україна, виходячи з особливостей її історичного розвитку, специфіки геополітичного становища і економічних взаємин, вважає українсько-російські відносини стратегічно важливими і пріоритетними. Так само пріоритетними виступали відносини з Україною і для Росії. Адже за сотні років існування в одній державі виникло безліч життєво важливих зв'язків між обома народами. Мільйони людей як з одного, так і з другого боку мали родичів, близьких і друзів у сусідній країні.

Однак тодішній російський уряд займав у цих питаннях не завжди толерантну позицію. Негайно після проголошення Акта про незалежність України прес-секретар Б.Єльцина П.Вощанов заявив, що Росія залишає за собою право порушити нерозв'язану, на її думку, проблему кордонів з республіками, які стали незалежними. Після гострої реакції з України заява була дезавуйована. Однак у травні 1992 р. вищий законодавчий орган Російської Федерації оприлюднив офіційну заяву, в якій стверджував, що акти про передачу Кримської області Україні не мають юридичної сили з моменту їх ухвалення. З'їзд народних депутатів Росії в грудні 1992 р. доручив Верховній Раді розглянути питання про статус Севастополя. Виконуючи доручення, російський парламент у липні 1993 р. ухвалив безпрецедентне рішення про надання Севастополю, який перебуває на території України, статусу міста Російської федерації. Юридичну неспроможність такого рішення змушений був підтвердити сам російський президент. Рада Безпеки ООН також визнала безпідставність цього кроку російських законодавців.

Поважаючи міжнародні угоди про непорушність кордонів, що склалися в Європі після Другої світової війни, Б.Єльцин не підтримував зазіхань шовіністично настроєних державних діячів Росії на українські землі. Водночас він переніс вістря кримської проблеми на питання про Чорноморський флот.

Економічні відносини між Україною і Росією не могли розвиватися належним чином унаслідок нерозв'язаності корінних політичних проблем. Нагальною потребою стало підписання двостороннього договору, де належало б чітко заявити, що сторони не мають одна до одної жодних територіальних претензій.

Робота в цьому напрямі розпочалася ще в 1992 р. Проте через численні проблемні питання, що поставали на шляху до прийняття узгодженого варіанта домовленостей, підписання Договору про дружбу, співробітництво й партнерство України і Росії відбулося лише 31 травня 1997 р., Верховна Рада України ратифікувала його 14 січня 1998 р., Державна Дума РФ - 25 грудня 1998 р., а Рада Федерації - 17 лютого 1999 р. Б.Єльцин 2 березня 1999 р. підписав закон, але російська сторона поставила визнання чинності цього документа в залежність від ратифікації угод щодо Чорноморського флоту Верховною Радою України.

24 березня український парламент прийняв відповідне ухвалення. Тим самим відкривався шлях до набуття чинності "Великого договору". Це відбулося 1 квітня 1999 р., після обміну в Москві ратифікаційними грамотами між президентами України і Росії.

Одним із перших вагомих зовнішньополітичних кроків Української держави від часу набуття незалежності стала практична реалізація курсу на без'ядерний статус. Україна успадкувала від СРСР 1656 ядерних боєзарядів (17 % загальносоюзної кількості), Казахстан - 1410 (13 %), Білорусь - 74 (0,6 %). Перспектива появи трьох нових ядерних держав дуже стурбувала США і Росію. Одразу після підписання Біловезької угоди про створення СНД адміністрація президента США Д.Бушастаршого заявила про необхідність збереження централізованого контролю за радянською ядерною зброєю, який повинна була здійснювати Росія.

Інші члени СНД мали приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як без'ядерні країни. Це побажання було взяте до уваги: у підписаній 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті угоді Білорусь, Казахстан і Україна зобов'язалися вивезти всю тактичну ядерну зброю, що розміщувалася на їх території, до Росії не пізніше 1 липня 1992 р.

Власне, Україна від початку зайняла позицію активного учасника глобального процесу ядерного роззброєння. Верховна Рада в Декларації про суверенітет України заявила про намір дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерну зброю. Усі відповідальні політики держави розуміли, що зобов'язання позбавитися ядерної зброї є передумовою міжнародного визнання суверенітету й незалежності, передусім з боку країн "ядерного клубу".

Практичним кроком у цьому напрямі стало підписання 3 вересня 1993 р. Масандрівських угод. Вони накреслювали основні принципи і шляхи утилізації розміщеної в Україні ядерної зброї, а також порядок здійснення нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів. Одразу після цього були укладені українсько-американські угоди щодо надання фінансової та матеріально-технічної допомоги у справі ліквідації ядерних озброєнь.

Однак переговори з Росією та іншими членами "ядерного клубу" щодо означеного кола питань проходили досить важко. Законодавча та виконавча влада України бажала в обмін на повну ліквідацію ракетно-ядерного потенціалу отримати з боку США, Росії та інших ядерних держав гарантії національної безпеки, належної фінансово-технічної допомоги, а також одержання повноцінної компенсації за високозбагачений уран в боезарядах. Тривалі дискусії з Росією, особливо в останньому питанні, не дали позитивних результатів, після чого до справи підключилися американські дипломати. Тристоронні переговори у Києві, Вашингтоні і Москві увінчалися компромісом, який знайшов виявлення у заяві президентів України, США і Росії від 14 січня 1994 р. Нею передбачалося:

♦ надання Україні гарантій національної безпеки після її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю;

♦ зобов'язання з боку США, РФ і Великої Британії поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, утримуватись від політичного та економічного тиску на неї, не використовувати проти неї будь-яку зброю;

♦ надання технічної і фінансової допомоги Україні для надійного й безпечного демонтажу ядерної зброї та зберігання матеріалів, що розщеплюються, а також сприяння швидкій реалізації вже існуючих угод щодо такої допомоги;

♦ контроль представників міністерства оборони України за розукомплектуванням і знищенням стратегічних ядерних боєзарядів на території

Росії, що виключало б повторне використання складових цих боєзарядів за їх первісним призначенням;

♦ надання Україні справедливої та своєчасної компенсації за високозбагачений уран з боку Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки в міру того, як ядерні боєзаряди вивозитимуться з України до Росії для розукомплектування. Зокрема, в рахунок такої компенсації Росія мала забезпечувати українські АЕС ядерним паливом.

 







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 170. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Этические проблемы проведения экспериментов на человеке и животных В настоящее время четко определены новые подходы и требования к биомедицинским исследованиям...

Классификация потерь населения в очагах поражения в военное время Ядерное, химическое и бактериологическое (биологическое) оружие является оружием массового поражения...

Факторы, влияющие на степень электролитической диссоциации Степень диссоциации зависит от природы электролита и растворителя, концентрации раствора, температуры, присутствия одноименного иона и других факторов...

Менадиона натрия бисульфит (Викасол) Групповая принадлежность •Синтетический аналог витамина K, жирорастворимый, коагулянт...

Разновидности сальников для насосов и правильный уход за ними   Сальники, используемые в насосном оборудовании, служат для герметизации пространства образованного кожухом и рабочим валом, выходящим через корпус наружу...

Дренирование желчных протоков Показаниями к дренированию желчных протоков являются декомпрессия на фоне внутрипротоковой гипертензии, интраоперационная холангиография, контроль за динамикой восстановления пассажа желчи в 12-перстную кишку...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия