Ситуативне завдання: створити модель коментарю.

7. "Публіцистична гілка" в походженні журналістики.

«Публіцистична гілка» журналістики отримує новий імпульс у період Реформації широкого громадського руху в Західній і Центральній Європі XVI ст., Який носив антифеодальний характер і прийняв форму боротьби проти католицької церкви. Тоді політичний текст остаточно перестає бути винятковим привілеєм риторики і за допомогою друку отримує широке поширення. Пристрасність борця, проповідника, ідеолога, що несе людям Слово, одкровення, істину, надовго залишиться складовою образу майстра політичної публіцистики. Так, пізніше, в роки англійської буржуазної революції памфлетно творчість знайде не тільки відносно масове поширення, але і стане виразом громадянської мужності, стійкості. Серед публіцистів в той час зустрічалися і політики, і літератори. Траплялося, що в одній людині поєдналися обдарування державного діяча і геній літератора; це стосується, наприклад, Джона Мільтона (1608-1674) - великого англійського поета і політика. «Безперервна ланцюг битв зі злом» відрізняла політичну та публіцистичну активність Джона Лільберна (1615-1657), якого не могли зломити ні тортури, ні ганебний стовп, ні в'язниця.

Проповідницьке початок увійде в плоть і кров майстрів слова різних країн і народів. Безліч прикладів можна знайти в історії Східної Європи. Хоча її соціокультурний розвиток йшло особливими шляхами, ми і тут стикаємося з апеляцією до професіоналізму, що розуміється як поєднання знань і досвіду. Так, для ведення богословні диспуту хазари попросили візантійського імператора прислати до них «книжкового» людини. Вибір припав на знаменитих творців слов'янської азбуки - братів Кирила (827-869) і Мефодія (бл. 815-885). Увагу привернули їх освіченість і досвід публічної полеміки.

«Архетип майстра» був не чужий і російської публіцистичної традиції. Мова йде не тільки про тих ченців XI-XI1 ст., Які «граматику і риторику вміють», а й про перших російських літераторів-публіцистів, чия книжність і бунтарський дух були нерозривно злиті; заради істини ці люди готові були зазнати гоніння, ув'язнення, заслання. Ці літератори не стояли особняком від загального потоку європейської культури. Так Максим Грек (бл. 1475-1556) був знайомий з італійським друкарем Альдо Мануцій, гуманістами Піко делла Мірандола і Марсіліо Фічіно. Світський російський публіцист Іван Пересвіту (XVI ст.) У своїй творчості відобразив міжнародний політичний досвід і російське єретичне вільнодумство.

Але літератор-публіцист ні єдиним прототипом журналіста-професіонала. У міру того як формувалася журналістика, вона вбирала в себе представників різних видів діяльності. Відбувалося своєрідне притягання-відштовхування компонентів, які в подальшому зумовлять журналістське поділ праці. Наприклад, перший друкар, друкар сам створював шрифти, виконував обов'язки редактора, видавця, продавця. Його активність здавалася чисто технічною, але саме друкар в Західній Європі отримував переважне право на створення газети: в 1540 р віденському друкареві Гансу Зінгрінеру була дана привілей «оприлюднення всіх новин, що стосуються міста», а в 1615 році його співвітчизник Грегор Гельгбаар почав публікувати «ординарні і екстраординарні звістки і все, що їх стосується». У 1605 р в Антверпені друкар Авраам Вергевен отримав право друкувати і гравірувати, а також продавати новини про перемоги, взяття міст. Творцями газет ставали книгарі, а також поштмейстери. Перші венеціанські рукописні газети видавали професійні збирачі новин, об'єднані в спеціальний цех. Рукописні газети поширював банкірський дім Фуггерів (Німеччина, м Аугсбург), який користувався мережею агентів, які збирали ділову інформацію. Таким чином, в журналістику входили і ті, хто володів словом, і ті, хто володів новиною, і ті, хто мав можливість новини поширювати.

8. Кореспонденція. Головне завдання аналітичної кореспонденції.

Існує два види кореспонденції: інформаційна і аналітична. Додатково ще виділяють кореспонденцію-замальовку (Олександр Акопов). Про різновиди коресп. див.: Акопов Александр Иванович Аналитические жанры публицистики. Письмо. Корреспонденция. Статья. Учебно-методическое пособие для студентов-журналистов. Издательство Института массовых коммуникаций. - Ростов-на-Дону, 1996. (інтернет-ресурс)

Кореспондеція-замальовка - вид кореспонденції, в якій конкретна ситуація, обмежена часом і місцем дії, подається у формі роздумів автора із застосуванням образотворчо-виражальних засобів.

Один із рідкісних видів кореспонденції, в якій інформаційний привід і аналітичність відходять на другий план, стають ніби фоном. Автор кореспонденції-замальовки основним змістом публікації робить власні роздуми, “думки вголос” про події і проблеми, що мають місце в певній ситуації. Цьому типу кореспонденції зазвичай властивий спокійний, епічний тон, добірна літературна мова і художньо-публіцистична форма викладу.

Цілі аналітичної кореспонденції. Вона також містить у собі повідомлення про подію, явище. Це повідомлення може включати в себе і "живе" спостереження, і фрагменти якихось виступів, і "згорнутий" переказ того, що відбувалося. Однак саме повідомлення не є самоціллю. Воно лише дає уявлення про подію, предваряющее його істолкованіе- Саме це тлумачення відрізняє в першу чергу аналітичну кореспонденцію від репортажу, звіту, інформаційної кореспонденції. Тлумачення являє собою з'ясування причин події, явища, визначення його значущості, цінності, прогнозування його розвитку і т- д. У силу цього автор аналітичної кореспонденції неминуче використовує теоретичні методи пізнання - аналіз, синтез, індукцію, дедукцію та інші.

Аналітична кореспонденція. У кореспонденції аналіз поглиблюється, стає масштабніше. Його предметом стає локальна, обмежена часом або простором ситуація. Вона може бути пов'язана з будь-якою сферою нашого життя. Тому кореспонденція стала одним з улюблених жанрів публіцистики в газетах. Її автор прагне дати читачеві достатньо повне уявлення про ситуацію що виникла - найважливіших її сторонах - і висловити свою думку про подальшому її розвитку та можливі його результати. Це визначає особливості структури кореспонденції. Зазвичай вона об'єднує кілька фактів та їх деталей, пов'язаних з розглянутою ситуацією і розкривають її розвиток. Якщо головним для автора стає повідомлення про нову ситуацію, він створює інформаційну кореспонденцію, схожу на велику замітку. Але якщо він не обмежується повідомленням про ситуацію, а ставить перед собою завдання піддати її аналізу і дати їй оцінку, у газеті з'являється аналітична кореспонденція. Роль автора в ній зростає, він виражає свою думку про ситуацію, яка описує і аналізує.