Студопедия — УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ СВІТОГЛЯД
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ СВІТОГЛЯД






Як вважають дослідники, філософія виникає разом з мітологією, а остання постійно відтворювала симбіоз світогляду стабільної автохтонної людності і певних елементів у поглядах напливного населення, що прибувало на наших землях. Джерела філософської думки сягають сивої давнини. Водночас треба наголосити на її тяглості від Трипільської цивілізації, навіть незалежно від того, чи визнавати трипільців прямими предками українців. Їхні релігійно-міфологічні погляди проявляються у так званих «вічних» композиціях мистецьких творів, яким властива антропоморфна пластика, що засвідчує духовні пошуки, а також знайомить з магічною символікою. У цьому проявляється традиційність світоглядних засад нашої людності від давніх часів.

При аналізі народного світогляду варто брати до уваги застереження етнолога Тадея Рильського, який писав про «народні узагальнення, що намагаються тлумачити життєві явища, порівняно з науковими поняттями не відрізняються від останніх як рід від роду, а є тільки окремим видом того ж роду: прагнення з’ясувати для себе так званий причинний зв’язок явищ; різниця між ними зводиться лише до рівня досконалості методичних способів, за допомогою яких вони роздобуті». На жаль, методологія наукового дослідження залишається «ахіллесовою п’ятою» в нинішній українській науці.

Деякі вітчизняні дослідники вважають, що певні уявлення про світогляд наших предків передає «Велесова книга», в якій розповідається про події другої половини першого тисячоліття. У ній висловлені цікаві думки про людину і людські спільноти, цебто ідеї майбутнього українського людиноцентризму. Проте треба зазначити, що ставлення до цього твору неоднозначне: аргументи про неї як пізнішу підробку заслуговують на увагу.

Коли йдеться про національну філософську думку, то не можна оминути народного світогляду, який проявляється насамперед у народній творчості. Фольклор дає змогу судити про народні вірування, історію, мораль, людську вдачу, соціальні відносини, естетичні засади народу тощо. Народний світогляд є, як зазначав Д.Чижевський, «сполучення певних надісторичних та історичних елементів. Історично-зумовлені елементи, розуміється, легше піддаються зміні, ніж зумовлені певним психічним укладом нації. Але й ті й інші в кожен даний момент накладають свій відбиток на філософічну творчість представників даної нації».

Звісно, народний світогляд має свої особливості. Насамперед треба зазначити, що він має фрагментарний характер, тому говорити про його цілісність недоречно. Водночас такий світогляд твориться стихійно. Як наслідок навіть у межах однієї нації можуть проявлятися певні відміни в світогляді залежно від історично-територіальних особливостей. Звідси – підстави для суперечностей. Нема сумніву, що на світогляд нашого народу вплинуло християнство, а також підневільне становище нашого народу і відповідно його взаємозв’язки з іншими народами. Доречно наголосити на такій думці нашого вченого дев’ятнадцятого століття Георгія Булашева: «Не зважати на панівний у народі світогляд, усталений уклад життя і його прямі й природні запити в жодному разі не можна».

Світогляд нашого народу охоплює погляди на різні сфери життя. Безумовно, він формувався ще до прийняття християнства. Отож, зустріч дохристиянського і християнського світоглядів серед нашої людності спричинилася до їхнього певного взаємопроникнення. Відтак на наших землях доводилося співіснувати церковному (релігійному) світогляду з народно-двовірським. Г. Булашев пише: «Народна маса, далека від книжності, не спроможна була відмовитися від звичної предківщини і сприймала від християнського вчення головним чином те, що в уявленнях її зближалося з цією предківщиною. Але до певної міри ще змішання трималося і серед самих книжників, які виявилися надто великими любителями «відлученої», мітологічно-християнської літератури». Від народів, які прийняли християнство раніше, до наших предків надходила апокрифічна література. Нерідко релігійно-церковні перекази на наші землі приносили паломники.

Найзагальніші питання буття проявляються в багатому циклі легенд нашого народу, які становлять певну світоглядну систему. «Головне завдання більшості українських легенд - показати людям усе нікчемство людського розуму перед Вищою Премудрістю, всю марноту людських прагнень і зусиль змінити визначене з неба, всю швидкоплинність земних радощів і смутків порівняно з вічністю несказаного райського блаженства і страшних пекельних мук» (Г.Булашев). Як не згадати проблем, порушених у біблійному Проповіднику (Еклезіясті)!

Українські космогонічні перекази ґрунтуються на різних джерелах. Г.Булашев називає загальноарійський міт, а також Апокаліпсис Івана Богослова, «Бесіди трьох святителів» і «Сувій божественних книг». В основі відомих легенд лежить дуалістична ідея про створення світу. Виходить, що Бог створив лише вищий, духовний світ, а видимий світ - це творіння старшого янгола Сатанаїла (Лукавого), який пізніше став утіленням світового зла. Звідси – боротьба душі людини й тіла, бо перша створена Богом, а друге – зліплене Сатанаїлом.

Аналогічні джерела різних варіантів народних легенд про створення Богом першої людини, хоч тут особливо вплинули апокрифічні сказання. Місцем творення називається Мадіамська земля, цебто земля між Середземним і Червоним морями. Людина, як зазначає Г. Булашев, складається з восьми частин, які мають різне походження. Людське тіло походить від землі, кості – від каменю, кров – від морської води, очі – від сонця. Цікаво пояснюється походження думок (від хмар), світла, тепла, дихання.

У середовищі гуцулів побутувала легенда про брахманську землю. Як блаженний край. Її переказує польський дослідник життя наших верховинців Станіслав Вінценз: «У східній стороні, в неприступних горах, омитих з усіх боків водою,-- оповідає легенда,- живе споріднене з нами плем’я рахманів – істот ласкавих, сповнених приязні та милосердя. У цій країні нема ворогування. Рахманам невідомі незгоди та чвари». Такий край був ідеалом життя для гуцулів.

Світогляд нашого народу не знає одностайного трактування людської душі. В одних варіантах її вважають духом, який проявляється в різних образах під час сну. У деяких місцевостях її зображають у вигляді мухи. Нарешті, душу може втілювати дитинка з крильцями або маленька чиста і прозора людина. При пояснення гріхопадіння й вигнання з раю перших людей помітне певне відхилення від Біблії. Така трагедія пов’язується із потьмаренням розуму, який покорила хіть після порушення Божого заповіту.

Перекази про життя перших людей після вигнання з раю не відзначаються оригінальністю, повторюючи відомий апокриф. Втративши колишнє блаженство, вони відчули страх за своє життя, страх перед загрозою смерті. З того часу люди почали займатися рільництвом. Наш народ створив цілий цикл легенд про смерть Адама, спираючись на апокрифи. Попри певні видозміни «основна думка всіх цих легенд та, що це саме дерево, яке спричинило вигнання прабатьків із раю і заведення в світ смерті, перемогло на Голгофі смерть і отверзло людям райські врата» (Г. Булашев).

З проблемами людини органічно пов’язані уявлення про долю, яку наш народ тлумачив як душу предків, янгола людини чи її душу або двійника. Наші дослідники стверджують, що народ вважав долю позитивним началом людини, але не надавав їй божественного характеру, хоч і поділяв її на активну і пасивну. Доля відсторонена від людини, яка має знайти її. Звідси - відома пісня: «Де ти бродиш, моя доле?» Інколи долю ще називають таланом. Інколи він може заснути, тоді людині не щастить. Пригадаймо слова Т.Шевченка з «Причинної»:

«Така її доля…О Боже мій милий!

За що ж ти караєш її, молоду?»

Щоб заволодіти долею, людині, як випливає з народних повір’їв, доводиться проявляти наполегливість і рішучість. Інколи веління долі тлумачать як невідворотність, цебто фатум.

Доля визначається актом народження. Проте вона може даруватися не тільки матір’ю, а й даватися Богом. Існують різні погляди на посмертний зв’язок людини з долею. Одні переконані, що доля помирає разом з людиною, інші - впевнені, що вона й надалі живе на могилі небіжчика. Хоч долю померлої кревної людини можна викликати, не треба забувати про ризик, адже ніхто не застрахований, що може з’явитися недоля, або нещаслива доля, тоді марно чекати від неї добра.

Інше трактування долі - уявлення її в образі янгола, який ще до народження дитини навчає її всього, що потрібне для земного життя. При народженні янгол торкається верхньої губи – і дитина забуває все, чого навчилася, щоб потім пригадувати упродовж свого життя. Цьому сприяють вправи розмірковування й самоспостереження – інакше людина не зможе розвинути своїх розумових здібностей і навіть не набуде моральних чеснот.

Тлумачення долі як душі людини чи її двійника зумовлене вірою в передчуття, якого не можливо пояснити логічно. У таких випадках доля, як пишуть дослідники, зично сумує, плаче, кличе на місце призначення, а також передає двійником повідомлення про нещастя.

У нашого народу витворився ідеал людини. Звісно, таким був козак, національний лицар. Проте не варто вважати ідеалом козака Голоту з відомої думи, адже він відзначився не лише як відважний воїн, а й як п’яниця й мародер. Не варто сприймати беззастережно таке закінчення твору з похвалою героєві думи:

«Слава не вмре, не поляже

Од нині до віка!

Даруй, Боже, на многі літа!»

Гуцули прославляли свій ідеал вільної людини – опришка. Швейцарський дослідник Ганс Цбінден пише: «Не гроші були для великих опришків найвищою ціллю. Вони любили вільне, бездомне блукання, сміливу й дику їзду верхом на коні по полонинах, що простягалися під їхніми ногами. Тут вони почувалися панами… Радо почували себе оборонцями покривджених і немилосердно мстилися на панах, що поневолювали бідних селян». Як відомо, опришки дотримувалися кодексу честі, про що писав австрійський письменник Франц Верфель. «Королем опришків» наші верховинці визнають прославленого ватажка Олексу Довбуша. На Поділлі борцем проти поневолення українського селянства став Устим Кармалюк.

Як джерело народного світогляду наш фольклор відтворює духовне пробудження народу, міжетнічні відносини на українських землях, що має чималий інтерес для філософа. Вітчизняний вчений Анатолій Пономарьов зазначав: «Загальною закономірністю взаємовідносин науки і духовної культури народу, зокрема його вірувань та повір’їв, є відповідність наукових інтересів реальним етнонаціональним ситуаціям: кожне пробудження народу, кожне національне піднесення неодмінно викликало інтерес до проблем духовності».

Не було винятком національне пробудження української людності, яка прагнула з’ясувати свої взаємини з іншими етнічними (національними) спільнотами. Серед нашого народу народилося чимало переказів про сусідів, зокрема великоросів («кацапів», «москалів»), поляків («ляхів»), євреїв («жидів»), татарів і циганів. Усіх європейців наші предки називали «німцями», на що звертав увагу Микола Гоголь.

Найчастіше наш народ згадує великоросів. За клинцювату бороду їх назвали «канапами», а від Москви – «москалями», а ще «лапотниками. М.Номис записав такі прислів’я: «Москаль – не свій брат»; «Від москаля поли вріж, та втікай»; «Од чорта одхристишся, а від москаля не одмолишся»; «Москалики, соколики, поз’їдали наші волики; а як вернетесь здорові, то поїсте й корови»; «Коли чорт і москаль що вкрали, то поминай, як звали»; «З москалем дружи, а камінь за пазухою держи»; «Москаль на сльози не вдаря» тощо. Москаля наші предки навіть називали «хамською і дерев’яною душею». Вони уникали спілкуватися з москалями, «вважаючи їх жадібними, брутальними, нещирими, хитрими, ледачими і мстивими» (Г.Булашев). Особливо негативно ставилися наші предки до змішаних шлюбів українців з москалями. Їхніх дітей навіть не вважали за людей, називали «перевертнями» і були переконані, що на тому світі вони не матимуть блаженства. Цікаве трактування походження українців і великоросів: їх начебто зліпили апостоли, але українців – святий Петро із благородного пшеничного тіста, а москалів – святий Павло з рудої глини.

Різними шляхами проникали на нашу землю розповіді про легендарних людей, зокрема про велетнів, пігмеїв, песиголовців. Велетнів називали Адамовими людьми, які насипали на українських землях високі могили й вали. Перекази про песиголовців мають літературні джерела. Церковний живопис зображав їх як людожерів на Страшному суді.

ІІІ.







Дата добавления: 2015-08-31; просмотров: 806. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Тема 5. Анализ количественного и качественного состава персонала Персонал является одним из важнейших факторов в организации. Его состояние и эффективное использование прямо влияет на конечные результаты хозяйственной деятельности организации.

Билет №7 (1 вопрос) Язык как средство общения и форма существования национальной культуры. Русский литературный язык как нормированная и обработанная форма общенародного языка Важнейшая функция языка - коммуникативная функция, т.е. функция общения Язык представлен в двух своих разновидностях...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Устройство рабочих органов мясорубки Независимо от марки мясорубки и её технических характеристик, все они имеют принципиально одинаковые устройства...

Ведение учета результатов боевой подготовки в роте и во взводе Содержание журнала учета боевой подготовки во взводе. Учет результатов боевой подготовки - есть отражение количественных и качественных показателей выполнения планов подготовки соединений...

Сравнительно-исторический метод в языкознании сравнительно-исторический метод в языкознании является одним из основных и представляет собой совокупность приёмов...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия