Історія Польщі. Пшилуським (1789-1865) до короля, який пообіцяв "реорганізувати" ВПК в дусі поміркованих вимог поляків

Пшилуським (1789-1865) до короля, який пообіцяв "реорганізувати" ВПК в дусі поміркованих вимог поляків. Після повернення делегації з Берліна комітет прийняв нову назву - Центральний національний комітет (ЦНК) і спирався на численні комітети, що стихійно виникли у провінції ВПК і на Помор'ї та Мазурах. Фактично влада перейшла з рук прусської адміністрації до національних комітетів, які почали формувати збройні загони. ЦНК утворив Військовий відділ, яким доручив керувати Л. Мєрослав-ському. Швидко були створені збройні загони, що концентрувалися на кордоні з Росією (маючи на меті невдовзі перейти кордон і піднести повстання в Королівстві Польському).

Між тим прусський король за спиною своїх міністрів дав наказ командувачу пруссь-ких військ у ВПК припинити польський рух у провінції. З квітня було оголошено стан облоги у Познані. Щоб не допустити конфлікту, до міста прибув посланець уряду ліберальний генерал В. Віллісен, призначений комісаром у ВПК. Він обіцяв розширення автономії провінції взамін за роззброєння загонів. Переговори генерала в членами ЦНК викликали суперечки серед його членів. В останній момент радикальні члени ЦНК погодилися укласти угоду з прусським урядом, пам'ятаючи сумний досвід 1846 р. 11 квітня в Ярославці була підписана угода між ЦНК і В. Віллісеном, яка передбачала скорочення польських збройних загонів до 3 тис. чоловік та їхнє зосередження в чотирьох таборах (Ксьонж, Мілослав, Вжесня, Плєшев), але залишала адміністрацію ВПК в руках поляків, вилучаючи з неї лише "німецькі" округи.

Угода викликала розчарування серед простого люду, який зголосився до збройних загонів. Щоб заспокоїти невдоволених, ЦНК обіцяв у майбутньому наділити землею усіх добровольців. Одночасно розпочалося розмежування провінції на "польську" і "німецьку" частини, яке призвело до обмеження терену ВПК кількома східними повітами. Армія приступила до "пацифікації" території (включно з Познанню), які відходили до німців. їй допомагали озброєні німецькі колоністи, які тероризували польське населення. Зрів гострий конфлікт на грунті міжнаціональних стосунків.

25 квітня ЦНК під тиском поміркованих погодився на повне роззброєння. Однак радикали цього рішення не схвалили і вийшли з його складу. 29 квітня прусські війська напали на польський військовий табір в Ксьонжі і, незважаючи на відчайдушний збройний опір поляків, захопили його (з 1 тис. поляків близько 500 загинуло). У відповідь Л. Мєрославський сконцентрував під Мілославем загони решти 3-х таборів і 30 квітня завдав поразки прусським військам. 2 травня під Соколово поляки успішно відбили атаки прусських військ. Однак далися взнаки значні втрати повстанців, величезна перевага прусської армії (під Мілославом поляки атакували пруссаків з косами в руках) і зневіра у можливість перемоги. 6 травня Л. Мєрославський зрікся командування польськими силами і незабаром вони капітулювали.

Короткотермінове Познанське повстання закінчилося поразкою. Прусський уряд скасував нововведення і повернув старі порядки. Наслідком повстання було зростання впливів лібералів, прихильників органічної праці, поширення патріотичних настроїв на нешляхетські верстви польського населення. Влітку 1848 р. група ліберальних політиків Познанщини заснувала легальне товариство Ліга Польська, яке передбачало "згуртування в єдиний осередок моральних і матеріальних сил (...) з метою явної легальної діяльності на користь польської національності". До товариства ввійшли аристократи, шляхта, католицьке духовенство, міщани, ремісники, селяни. Незабаром організація налічувала разом з мережею місцевих організацій у ВПК, Сілезії, Помор'ї та на Мазурах понад 37 тис. членів. Вони збирали кошти для заснування бібліотек, видання польської літератури і часописів, просвітницької діяльності. Керував Лігою палкий прихильник органічної праці землевласник Ґустав Потворовський (1800-1860), який розчарувався у

І