Історія Польщі. закликали пролетаріат європейських країн перетворити "війну імперіалістичну на громадянську"

закликали пролетаріат європейських країн перетворити "війну імперіалістичну на громадянську". 2 серпня 1914 р. СДКПіЛ і ППС-лівиця опублікували відозву до пролетаріату Польщі, в якій закликали солідаризуватися з робітництвом країн Європи у підготовці соціалістичного перевороту, що покладе край владі "буржуазії та поміщиків". Проте війна дезорганізувала робітничий рух, розпорошила робітництво по арміях і державах воюючих блоків.

Війна на фронтах розпочалася двома наступами російської армії: з півночі на Східну Пруссію і з півдня - на Галичину. На півночі німецькі війська зуміли відбити російський наступ і захопили частину земель Королівства Польського. На півдні росіяни окупували значну частину Галичини, насаджуючи тут російські порядки. Спираючися на москвофільські кола, вони розпочали репресії проти українських і польських політичних діячів та їхніх прихильників. Російська окупація Галичини тривала до травня 1915 р., коли австро-німецькі армії прорвали російську оборону і відкинули її за Буг. Німецькі війська влітку 1915 р. завдали поразки росіянам на півночі й окупували більшу частину Королівства Польського. Майже всі землі, населені поляками, опинилися під контролем Німеччини та Австро-Угорщини. Близько 800 тис. поляків було евакуйовано вглиб Росії.

Німеччина і Австро-Угорщина, захопивши землі Королівства Польського, поділили їх між собою. У німецьку зону окупації ввійшли дві третини земель королівства, об'єднаних у генерал-губернаторство на чолі з генералом Г. фон Безелером (1850-1921). Австрійці утворили воєнне генерал-губернаторство з центром у Любліні, підпорядковане головному командуванню армії. Були запроваджені військово-окупаційні порядки, які супроводжувалися репресіями проти цивільного населення, вивозом матеріальних цінностей тощо. Водночас канцлер Німеччини Т. Бетманн-Голльвег (1856-1921) під час виступу в рейхстазі в серпні 1915 р. пообіцяв полякам свободу організації національного життя. Незабаром у Варшаві було відкрито польський університет і політехнічний інститут. Але в управлінні запроваджено німецьку адміністрацію. Польське коло у Відні після захоплення Варшави звернулося до Франца Иосифа із закликом об'єднати Королівство Польське з Галичиною під своїм скіпетром. Однак ця пропозиція викликала негативну реакцію Берліна і залишилася без відповіді.

Зміна ситуації на польських землях змусила польських політиків переглянути свої позиції. Частина аристократії та міщанства королівства підтримали погляди стосовно "активізації" польської політики та орієнтації на Німеччину. Князь Здзіслав Любо-мирський (1865-1943) прийняв від німців посаду президента Варшави. Табір "активістів" зосередився на доброчинній діяльності, утворив Головну опікунчу раду. ППС-фракція вітала визволення королівства з-під російської влади й вимагала від німців подальших поступок на користь об'єднаної Польської держави. Ю. Пілсудський виступив з пропозицією пригальмувати розбудову польських легіонів до часу з'ясування позиції Берліна в польській справі. Він зустрів сильний спротив у НКН, де керівник Воєнного департаменту В. Сікорський був прихильником розбудови легіонів. Проте соціалістам вдалося вплинути на людовців і прихилити їх на свій бік. У грудні 1915 р. ППС-фракція і ПСЛ "Визволене" (група людовців, що видавала часопис "Визволене") організували Центральний національний комітет (ЦКН), який виступив з програмою створення Королівства Польського під протекторатом Німеччини (без Галичини і Познанщини, але з включенням Віленщини і частини Правобережної України). Німці не поспішали відгукуватися на заклики пілсудчиків. У липні 1916 р. вони оголосили про проведення виборів до самоврядних органів влади за анахронічним куріальним порядком, який забезпечував повну перевагу великим власникам.

Успіхи центральних держав у війні ускладнили становище національних демократів. Ендеки залишалися вірними орієнтації на Росію і закликали до вичікувальної "пасивної"