Б. Рух як атрибут буття.

Рух — це найважливіший атрибут буття, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь,-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій —. відносним: спокій —.це лише один із моментів руху, відсутність певного виду руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця. Рух виявляється у багатьох формах. Форми руху (за Енгельсом) (мехінічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна). Критерії цієї класифікації- носії руху. Основні правила існування форм руху: 1) діляться на нижчі і вищі(біологічні і соціальні). 2) вищі форми включають в себе всі нижчі. 3) вищі форми руху не зводяться до суми нижчих. В процесі розвитку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю.

 

 

26б. Рух і розвиток.

Рух — це найважливіший атрибут буття, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь,-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій —. відносним: спокій —.це лише один із моментів руху, відсутність певного виду руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця. Рух виявляється у багатьох формах. Форми руху (за Енгельсом) (мехінічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна). Критерії цієї класифікації- носії руху. Основні правила існування форм руху: 1) діляться на нижчі і вищі(біологічні і соціальні). 2) вищі форми включають в себе всі нижчі. 3) вищі форми руху не зводяться до суми нижчих. В процесі розвитку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю. Розвиток — рух, який має певний напрямок, закономірний і необоротний, це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового. Це рух скерований, закономірний і незворотній. Розвиток - це перехід до більш високого рівня організації. Саморозвиток світу виростає з саморуху матерії. Саморух відображає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей. Прогрес- висхідний розвиток- від старого до нового, регрес- зворотній напрямок від старого до нового, але при цьому руйнуються попередні стадії розвитку.

 

27б. Внесок античної філософії.

Грецька філософія вважається материнською по відношенню до всіх наступних. Основними представниками античної філософії вважаються: Фалес, Геракліт, Демокрит (закладає ідею атомної системи світу), Платон (перший з античних філософів, чиї праці збереглися. Учень Сократа, Платон у 397 p. до н.е. заснував у Афінах філософську школу, відому під назвою Академія (тому що вона розташовувалася в парку, присвяченому міфічному героєві Академу). Свої праці він писав у вигляді діалогів — "Учта", Гіппій Більший", Торгій", "Держава" та ін. Платон першим увів у філософію поняття матерії, яке в нього позначає небуття, ніщо. Матерія — це те, чого не існує. Завдяки введенню даного поняття йому вдається узгодити в своїй теорії існуючу реальність з тією, яка була до неї. Вживаючи поняття "матерія", Платон утримує в свідомості принцип, відкритий Гераклітом: "З нічого може виникнути лише ніщо"), Аристотель (У 17-річному віці прибув до Афін, став учнем Платона. Згодом він стає учителем сина македонського царя Філіпа II Александра. Його роботи — "Метафізика", "Топіка", "Етика Нікомаха", трактат "Про душу" та інші. Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. Тому його називають пер-шотворцем історії філософії. Найбільшу частину своїх праць він присвячує проблемам метафізики — науки про суще.. Тоді ж складається основне питання філософії: відношення свідомості до буття, що мало на меті визначити що ж було первинним: буття чи свідомість. Матеріалізм визначав первинність буття по відношенню до свідомості; ідеалізм – первинність свідомості до буття а дуалізм первинність не визначає.

28б. Гуманісти Відродження.

Відродження – перехідна епоха, і цим значною мірою пояснюється чимало її специфічних рис і насамперед та, завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи стає слово «гуманізм». Поняття " гуманізм " (лат. humanism — людяний, людсь­кий) у філософській літературі вживається у двох значен­нях. В широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш вузькому — це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Носіями нового світогляду були люди різного соціаль­ного стану, насамперед городяни, які вивчали філософію, а також поети, художники. Об'єктом їхнього вивчення стала людина, усе людське. Звідси і назва цих діячів — гуманісти. Якщо середньовіччя можна назвати епохою релігійною, то Відродження — епохою художньо-естетичною. Адже саме за допомогою мистецтва змальовується розмаїтий світ людського почуття та його величезна цінність. Саме людина з й тілесністю почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюється і змальовується такою, якою вона є насправді: не носієм гріховності, а як вища цінність і онтологічна реальність. Формується нова самосвідомість людини, її активна життєва позиція, з'являється відчуття особистої сили та таланту. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Виникає тип культурного, гуманістичного індивідуалізму, який орієнтується не на практичну економічну діяльність (буржуазний індивідуалізм), а на культуру.

29б. Підходи до пізнання Нового часу.

Емпіризм- підхід до пізнання предметів і явищ, який заснований на чуттєвому досвіді, експерименті. Започаткований Ф. Беконом. Провідним методом пізнання світу проголошено індукцію(хід думки при пізнанні предмета, явища, коли роздуми йдуть від одиничного до загального) Бекон попереджав про ідоли, що заважають на шляху до пізнання: ідол роду(ми народж. з обмеженими можливостями пізнання), ідол печери(середовище, в якому виховувалася людина, накладає відбиток на те, що вона може знати), ідол ярмарку(людина може набути хибні знання від інших людей), ідол театру(чийсь авторитет перешкоджає здобувати знання)До того ж розум має недолік- нехтування досвідом. Вихід- в очищенні розуму, корегуванні його діяльності на основі дослідів, перевірки ідей практикою. Раціоналізм- метод пізнання, коли головним вважається розум, а не почуття. Представники – Рене Декарт, Б. Спіноза. Декарт вважав мислення атрибутом людини як розумної істоти. Основним методом вваж. дедукцію(хід думки при пізнанні предмета, явища, клои роздуми йдуть від загального до одиничного)Декарт сформулював завдання філософії-вироблення наукового методу мислення. Необхідно досліджувати першопричини, пізнати себе. Висунув 4 вимоги для тих, хто щось пізнає: прозорість(те, що ви відкрили, не повинно викликати жодних сумнівів), важке питання розкласти на декілька простих і вирішувати їх по черзі, мислити і пізнавати від в порядку простого до складного, повноцінність викладу(не пропускати нічого, щоб не пропустити важливого) Б. Спіноза- удосконалення розуму, прагнення розумного життя. У Спінози Бог знаходиться у самій природі, як субстанція, що є нескінченною і має розум своїм атрибутом. Розумне (людина) може пізнати розумне(природу) Закони природи є проявом причинного зв» язку. Природа є причиною самої себе. Сенс філософії- в розумному сприйнятті світу і місця людини в ньому.

 

30б. Закон переходу кількісних в якісні.

Закон переходу кількісних змін в якісні і зворотньо, який розкриває механізми розвитку, тобто яким чином відбувається розвиток. Два види переходу – вибух (стара якість миттєво замінюється новою – революція) і еволюція (елементи старої якості поступово витісняються новими). Щоб з'ясувати суть закону взаємного переходу кількісних змін у якісні, його прояви й діяння, необхідно розкрити зміст таких категорій, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок. Якість — це тотожна буттю визначеність. Якщо річ втрачає визначеність, то вона втрачає і свою якість. Однак таке визначення ще не дає повного уявлення про якість речі. Розрізняють якість як безпосередню визначеність, що сприймається органами відчуттів, і якість як сукупність суттєвих властивостей речі, що сприймається опосередковано через мислення, абстрагування. Кількість — філософська категорія, що відображає такі параметри речі, явища чи процесу, як число, величина, обсяг, вага, розміри, темп руху, температура тощо.

 

31б. Єдності і б-би протилежностей.

Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе центральне місце як закон, що розкриває джерело розвитку, рушійні сили, тобто за рахунок чого відбуваються ці зміни. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики. Протилежності — це взаємозв'язані сторони єдиного,. які одночасно покладають і виключають одна одну, знаходяться у відношенні єдності і «боротьби»; єдність протилежностей—це їх взаємна приналежність до однієї і тієї ж суті, їх взаємопокладання, взаємопроникнення, нероздільність; боротьба протилежностей—це процес їх взаємови-ключення у рамках єдності, конкретний механізм якого визначається природою явища, що розвивається; суперечність—це відношення протилежностей як сторін єдиного цілого. Суть його в тому, що сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної. Взаємини між протилежностями називаються протиріччями.