Україна у світовому співтоваристві

Внаслідок розпаду СРСР Україна стала незалежною державою. 24 серпня 1991 р. був проголошений Акт про незалежність України, а в грудні 1991 р. його підтвер­джено всенародним референдумом.

Відомо, що зовнішньополітична діяльність України під час її перебування у складі СРСР була суттєво обме­жена, оскільки права союзних республік на здійснення відносин з іноземними державами були передані загаль­носоюзним зовнішньополітичним органам. Щоправда, на початку існування СРСР Україна мала певні можливості впливати на формування зовнішньополітичного курсу Союзу (через своїх представників у союзних законодав­чих і виконавчих органах влади, у дипломатичних місі­ях багатьох країн), але з 30-х років, коли Радянський Со­юз фактично перетворився на унітарну державу із над-централізованою владою, Україна, як й інші союзні рес­публіки, була їх позбавлена.

Нині Україна цілком самостійно, на основі національ­ного інтересу, визначає стратегію свого зовнішньополітич­ного курсу, відносини з близькими і далекими державами, з міжнародними структурами, забезпечуючи собі належне місце у світовому співтоваристві. Зовнішня політика Укра­їни спрямована на захист державного суверенітету, забез­печення безпеки країни, збереження цілісності державної території, забезпечення сприятливих зовнішніх умов для економічної співпраці, торгівлі, культурних зв'язків з ін­шими країнами, для виходу з глибокої економічної кризи і піднесення її престижу у світовому співтоваристві; на по­силення впливу на міжнародні події, нейтралізацію не­сприятливих щодо України дій окремих країн.

Основні цілі, пріоритети і напрями зовнішньої полі­тики України сформульовані в «Декларації про держав­ний суверенітет України» (16 липня 1990 р.), у якій бу­ло проголошено, що Українська РСР виступає рівноправ­ним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпе­ки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, визнає перевагу за­гальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет за­гальновизнаних норм міжнародного права перед норма­ми внутрішньодержавного права.

У зверненні Верховної Ради України «До парламентів і народів світу» (від 5 грудня 1991 р.) акцентувалося, що Україна, одна з держав-засновниць Організації Об'єдна­них Націй, згідно з цілями і принципами Статуту ООН, спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки в світі, на активізацію міжнародного спів­робітництва у розв'язанні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем.

Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права.

Україна виявила готовність будувати відносини з ін­шими державами на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи, визнання територіальної цілісності та непорушності історичних кордонів.

Вона заявила про відсутність територіальних претензій, вважаючи свою територію неподільною і недо­торканною.

Не переслідуючи агресивних цілей, Україна підтвер­дила дотримання умов договору 1991 р. між США і СРСР про обмеження та скорочення стратегічних ядерних на­ступальних озброєнь, намір у майбутньому стати без'я­дерною і нейтральною державою. Україна дотримується угоди про звичайні сили в Європі 1990 р. і формує свій військовий потенціал у межах мінімуму, необхідного ли­ше для оборонних цілей.

Така зовнішньополітична стратегія зумовила активне визнання України багатьма державами, встановлення з нею дипломатичних відносин. Вже у січні 1993 р. Укра­їну як незалежну державу визнали 132 держави світу, з них 106 встановили з нею дипломатичні відносини.

Україна прагне адаптуватись до Європи на основі міжнародних документів — Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 р.), Па­ризької хартії для нової Європи (1990 р.), декларації «Виклик часові змін», ухваленої в липні 1992 р. на зу­стрічі лідерів країн-учасниць Гельсінського процесу, у якій брала участь й Україна.

Такий зовнішньополітичний курс закріплений ст. 18 Конституції України: «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних ін­тересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємо­вигідного співробітництва з членами міжнародного співро­бітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».

Економічна криза, яку переживає Україна, необхід­ність реформ, оновлення промислової та сільськогоспо­дарської технології потребують іноземних інвестицій, використання досвіду передових країн світу, розвитку го­сподарських зв'язків, активної участі в економічних і фі­нансових європейських та світових структурах. На це й спрямована зовнішньополітична діяльність України. Велике значення надається розвитку відносин із США та Канадою, де проживає багато вихідців з України.

Обнадійливим є розвиток відносин України із захід­ноєвропейськими країнами, що є наслідком визнання її важливого геополітичного положення.

В інтересах України відновлення колишніх і налаго­дження нових економічних зв'язків з пострадянськими країнами, насамперед з Росією. Відносини між країнами СНД складаються непросто. Певні проблеми є й у росій­сько-українських відносинах.

До того ж різні політичні сили в Україні неоднаково уявляють собі її зовнішньопо­літичну стратегію. Одні пріоритетною вважають орієнта­цію України на Захід, відмежування від Росії, інші від­дають перевагу орієнтації на Схід, насамперед на Росію.

Одні виступають за нейтралітет України, інші — за її ак­тивну участь у колективних зусиллях на підтримку ми­ру і безпеки у світі.

Геополітична орієнтація України на Європу не озна­чає ізоляцію від Росії. Реальне становище України вима­гає спрямовування зовнішньополітичних зусиль туди, де можна забезпечити свої національні інтереси. Важливо також визначити, якою мірою її участь у процесах, що відбуваються в Європі, в Росії, інших країнах СНД, узго­джуються з цими інтересами.

Україна — молода держава. її зовнішньополітичний курс, геополітичні орієнтації ще виробляються і конкретизовуватимуться відповідно до міжнародної ситуації. Але принципи, які в основі цього курсу, відповідають прогресивним тенденціям сучасного світового політично­го процесу.