ПОХІД ЯРОСЛАВА НА СВЯТОПОЛКА І ПОЧАТОК ЙОГО КНЯЗЮВАННЯ В КИЄВІУ рік 6524 (1016). Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони насупроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних. І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст глузувати з новгородців, їздячи коло берега (і) говорячи: «Чого прийшли ви із шкандибою[‡‡‡‡‡] оцим? А ви теслярі є! Ось ми заставимо вас хороми зводити наші!». Це почувши, новгородці сказали Ярославу: «Завтра переправимось на них. Якщо хто не піде з нами, то ми самі його порубаєм». А було уже в заморозь, і стояв Святополк межи двома озерами, і всю ніч (ту) спав, упившись з дружиною своєю. Ярослав же назавтра, приготувавши до бою дружину, перед світом переправився, і, висівши на берег, одіпхнули вони човни од берега. І пішли (війська) одні проти одних, а коли зійшлися до купи, то була січа люта, і не можна було із-за озера печенігам помагати (Святополкові). І притиснули Святополкових воїв до озера, і ступили вони на лід, і одломився лід із воями Святополковими, і багато втопилось у водах, і одолівати почав Ярослав. Побачивши ж (це), Святополк побіг. І одолів Ярослав. А Святополк утік у Ляхи, Ярослав же сів у Києві на столі отчім. Було ж тоді Ярославу літ тридцять і вісім. Літопис руський. – С. 82.
ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО ЩОДО ПОШИРЕННЯ ОСВІТИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ (перша половина XI ст.) У рік 6545 (1037). Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах; кам'яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив (церкву) Благовіщення на воротах, (щоб) давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього (він звів) монастир святого Георгія (Побідоносця) і (монастир) святої Орини. І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з'являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи (їх) часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих. І перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо (святеє) і списали багато книг. І придбав він (книги), що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, – так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжнеє. Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості... Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив (їх) у церкві святої Софії, що її спорудив він сам. Літопис руський. – С. 89 - 91. 11./ РОЗГРОМ ЯРОСЛАВОМ МУДРИМ ПЕЧЕНІГІВ ПІД КИЄВОМ (1036 р.) У рік 6542 (1034). Пішов Ярослав до Новгорода і посадив сина свого Володимира в Новгороді, (а) єпископом поставив (Луку) Жидяту... А коли ж Ярослав перебував у Новгороді, то прийшла йому вість, що печеніги стоять, обложивши Київ. І Ярослав, зібравши воїв многих, варягів і словен, прийшов до Києва і ввійшов у город свій. А було ж печенігів без числа. Ярослав тоді виступив із города, приготував до бою дружину. І поставив він варягів посередині, а на правій стороні – киян, а на лівім крилі – новгородців, і стали вони перед городом. А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на [тім] місці, де ото є нині свята Софія, митрополія руська: бо тоді [це] було поле поза городом. І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав, і побігли печеніги в різні боки, і не знали вони, куди втікати, і ті, втікаючи, тонули в [ріці] Ситомлі, а інші – в інших ріках. І так погинули вони, а решта їх [десь] розбіглась і до сьогодні. Літопис руський. – – С. 87-89.
|
