Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 2 страница

До спеціальних правових засобів захисту права інтелектуальної власності ЦК України відносить (ст. 432):

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелек­туальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що ви­користовувалися переважно для виготовлення товарів з порушен­ням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкоду­вання збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелек­туальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до за­кону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істот­не значення;

6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рі­шення шодо такого порушення.

Суд може прийняти рішення про застосування інших засобів за­хисту права інтелектуальної власності, шо не суперечать чинному законодавству.

Отже, принципово новим положенням наведеної системи права інтелектуальної власності є наявність у ній елементів штрафних (каральних) санкцій — конфіскація матеріалів і обладнання, за до­помогою яких було здійснено відтворення творів, виплата компен­сацій, стягнення на користь бюджету. Видається, що зазначені

ннка негативні, економічно невигідні наслідки майнового характе­ру — відшкодування «збитків, виплата штрафу, пені, відшкодування шкоди¹.

З цих досить плутаних визначень можна зробити висновок, що цивільно-правові санкції — це заходи примусового впливу на порушника майнового характеру, а цивільно-правова відповідаль­ність — це по суті реалізована санкція.

Отже, за законодавством України відповідальністю за порушен­ня права інтелектуальної власності можна лише визнати відшкоду­вання збитків, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність допускає також в окремих випадках вилучення контрафактних примірників твору, а також ма­теріалів і обладнання, що використовувалося для їх відтворення. Варто мати на увазі, що суд має право, але не зобов'язаний, прий­няти таке рішення. Стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшко­дування збитків і виплату компенсації в розрахунок не беремо, оскільки останнє в такому випадку є не що інше, як різновид відшкодування збитків.

Виникає питання: як бути у тих випадках, коли порушення пра­ва інтелектуальної власності є, а шкоди немає. Адже такі випадки можливі. Відповідно до загальних правил цивільного права — не­має шкоди, немає відповідальності. Та чи буде це справедливо щодо інтелектуальної власності — адже правопорушення є, а відпо­відальності немає.

На нашу думку, обмежувати функції цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення, озна­чає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно умовах ринкової економіки вважати метою цивільного права — ідновлення порушених прав особи. Саме тому обсяг відповідаль-ості, вважають, має відповідати розміру заподіяних збитків або коди, шо відшкодовується³. Тобто порушник зобов'язаний лише

Юридический энциклопедический словарь. — М, 1987. — С. 291. "атвеев Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности. — М., 970. - С. 37

овицкий И. Б., Луни, Л. А. Обшее учение об обязательстве. — М., 1970. —

____ Право інтелектуал ьної власності в Україні

8*4-414

«виправити» порушення. Про відповідальність у точному значенні слова не йдеться. Наприклад, громадянин А. розбив машину грома­дянину Б. Вина А. доведена. У цьому разі він зобов'язаний відшко­дувати заподіяні збитки громадянинові Б. Тепер дешо змінимо си­туацію. Громадянин А. за власної необачності розбив власну маши­ну. Перед ким він буде відповідати? У цьому разі громадянин А. відповідати не буде, оскільки не можна відповідати перед самим со­бою. Чому ж у першому випадку ми це називаємо відповідальніс­тю, а в другому ні? Адже в такому міркуванні немає логіки. 1 в пер­шому, і в другому випадках відповідальності як такої немає, ос­кільки і в першому, і в другому випадках громадянин А. сам нашко­див собі і наслідки цієї шкоди, зрозуміло, має нести він сам. Ніяких невигідних наслідків за порушення чужого права він не несе, він лише цим наніс збитки власнику майна та власним інтересам. У цьому випадку він несе ризик заподіяного ним збитку.

Позбавлення цивільного права штрафної (каральної) функції іс­тотно обмежує його можливості. Порушник має, крім відшкодуван­ня заподіяних збитків чи доходів, нести додаткове майнове обме­ження, «покарання». Він має нести додаткові невигідні наслідки са­ме за здійснення ним порушення, а не тільки «виправити» те, що вчинив через свою необачність (вину). Цс — проблеми порушника, а не відповідальність за порушення чужих прав.

Щодо порушення права інтелектуальної власності, то відпові­дальність за них має бути в установленні цих додаткових невигід­них майнових наслідків настільки суворих, щоб вони у майбутньо­му не мали бажання порушувати ці права.

Ці додаткові штрафні санкції можуть полягати у додаткових штрафах і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, в яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких — на користь володільця права. Штраф має збільшуватися за прогресив­ною шкалою у разі його несвоєчасної сплати.

Може бути передбачена конфіскація не лише контрафактних примірників творів, матеріалів і обладнання, за допомогою якого твори були відтворені. Конфіскації мають підлягати товари, вироб­лені за допомогою використання чужих винаходів, корисних моде-

РОЗДІЛ 2

лей, промислових зразків тошо. Товар, що був неправомірно позна­чений чужою торговельною маркою, чужим комерційним наймену­ванням, найменуванням георгафічного зазначення походження то­вару також має підлягати конфіскації, якщо ці позначення не мож­на усунути з товару без його пошкодження. Тобто така конфіскація має бути здійснена на користь володільця права інтелектуальної власності.

Публікації про правопорушення права інтелектуальної власності і про прийняте судом рішення мають здійснюватися у кожному ви­падку порушення за рахунок порушника. Такі публікації, звичайно, позначатимуться на престижі виробника товару та будь-якого ін­шого учасника цивільного обороту. В умовах ринкової економіки це є досить важливим.

Одним із важливих і досить ефективних засобів захисту прав та інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності є засоби, перед­бачені Законом України «Про захист від недобросовісної конку­ренції»¹. Об'єкти, передбачені зазначеними законами, у точному значенні не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності і то­му не є об'єктами права інтелектуальної власності. Але вони тісно пов'язані із захистом права інтелектуальної власності. Саме тому Паризька конвенція з охорони промислової власності недопущен­ня недобросовісної конкуренції відносить до об'єктів промислової власності². Конвенція покладає на країни-учасниці Союзу обов'я­зок забезпечити захист від недобросовісної конкуренції.

Недобросовісною конкуренцією визнається будь-який акт кон­куренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торго­вельних справах. Саме так визначає недобросовісну конкуренцію і Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. зі змінами і доповненнями від 18 листопада 1997 р. та ЗО червня 1999 р. Стаття 1 цього Закону проголошує: «Недобро­совісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності».

'ВВР України. - 1996. - № 36. - Ст. 164.

²Парижская конвенция по охране промышленной собственности. — С. 10*.

_ Право інтел ектуальної власності в Україні

Закон до недобросовісної конкуренції відносить неправомірне використання торговельної марки, комерційного найменування аби маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовніш­нього оформлення, імітацію, копіювання, пряме відтворення това­ру іншого підприємства, самовільне використання його імені. До недобросовісної конкуренції належить також одержання, викорис­тання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденцій­ної інформації з мстою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

Зазначені закони передбачають певну відповідальність за наве­дені неправомірні дії. Зокрема, здійснення дій, що підпадають під ознаки недобросовісної конкуренції, спричиняє відповідно до Зако­ну України «Про захист від недобросовісної конкуренції» накладен­ня штрафів у розмірі трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючими суб'єктами за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо ж виручку визначити неможливо або її не було, штраф накладається у розмірі п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян.

Закони передбачають й інші види відповідальності за дії, шо ви­знаються недобросовісною конкуренцією.

Передбачене також вилучення товару у разі його неправомірно­го позначення чужими торговельними марками, рекламних ма­теріалів, упаковки або копіювання виробів як у виробника, так і в продавця. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

На наш погляд, зазначені штрафи можуть бути поширені не тільки на товари, позначені неправомірно чужими знаками, а й на товари, вироблені з використанням чужих винаходів, корисних мо­делей» промислових зразків тощо. Прийняття таких додаткових за­ходів сприяло б підвищенню ефективності захисту прав інтелекту­альної власності.

2.3. Авторське право і патентне право: спільне і відмінність

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої

належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування і вказівки щодо поход­ження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції¹. Інші об'єкти інтелектуальної влас­ності, що залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу інколи називають літературно-ху­дожньою власністю². Отже, всі результати творчої діяльності, з точ­ки зору цивільно-правової охорони, поділяють на дві групи: перша група охороняється авторським правом, друга — патентним. У ци­вільно-правовому регулюванні відносин, що складаються у зв'язку зі створенням, використанням і охороною зазначених результатів, є багато спільного, але є й відмінності. Варто підкреслити, що всі ре­зультати чинним законодавством визнані товаром. Отже, вони мо­жуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період пе­реходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної і науково-технічної продукції.

Отже, у цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути — авторське право і патентне право або право промислової власності.

Першою спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об'єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерною рисою і особливістю цих інститутів є те, що вони регулюють відносини, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, шо не має творчого характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві

Парижская конвенция по охране промышленной собственности от 20 мар­та г. // Международное частное право: Учеб. пособие. — Харьков, Бернская конвенция об охране литературных и художественных произве­дений (Парижский акт, июля р. // Международная кон­венция авторском праве. Комментарии. — М-., Право інтелектуальної власносп • Україні

підкреслюється, що творцем може бути лише людина. Але при иьо му слід мати на увазі, що суб'єктом творчої діяльності може бути справді лише людина або група, колектив людей, але не організацій (юридичних осіб). Водночас суб'єктами авторських і патентних від­носин (прав і обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава. Суб'єктом авторських прав може бути, на­приклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні осо­би. (Суб'єктами патентних прав можуть бути роботодавці, підпри­ємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи>

Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику — консультації, розра­хунки, креслення, оформлення заявок — не має творчого характе­ру і не підпадає під поняття «творчість», а такого роду допомога не може вважатися творчим співавторством. Не мають творчого харак­теру і тому не вважаються творчістю запозичення, використання чужого, хай навіть дуже позитивного досвіду, використання резуль­тату за ліцензією тощо.

Творчий характер діяльності означає передусім певну індивіду­альність, тобто, «власний почерк» автора, що вирізняє одну діяль­ність від іншої.

Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що вона має завершитися певним результатом, об'єктивованим у пев­ну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає Й об'єкта правової охорони, тобто немає чого охороняти. Слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який ре­зультат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності.

Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис то­що), айв установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямова­ний творчий пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відо­бражений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього мало — він має бути кваліфікований відповідним державним органом України саме як винахід. Без такого визнання і без дер-

РОЗДІЛ 2

жавної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом і її не надається правова охорона.

Результати творчої діяльності, що охороняються авторським пра­вом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяль­ності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, но­ти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи рисунок).

Третя спільність^ що поєднує зазначені правові інститути, поля­гає в тому, що простір дії авторських і патентних прав — це тери­торія України. Тобто авторські і патентні права мають територіальг ний характер, вони діють лише у межах України. Звідси один дуже істотний висновок — патент, виданий патентним відомством Ук­раїни, дійсний тільки у межах України. Для того, щоб захистити па­тентні права українського винахідника в іншій державі, наприклад, у Франції, треба цей самий винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції. Без французького патенту винахід українського ви­нахідника, який буде використовуватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у Франції не матиме.

Що стосується авторського права, то ст. Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує, що дія цього Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом ЗО днів оприлюднені на території Ук­раїни. Проте цю норму не слід розуміти так, шо авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір вперше ви­пущений у світ або перебуває в будь-якій об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадя­нина України визнаються на території України і в тих випадках, ко­ли твір випущений у світ вперше на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ні в якій мірі не обмежує і не розширює те­риторіального принципу дії авторського права.

Питання про захист авторських прав громадян України на тери­торії іноземних держав постає і сьогодні. Зазначені права захища­ються на території інших держав лише на основі двосторонніх до­говорів або міжнародних конвенцій. Поза зазначеними договорами і конвенціями твори громадян України можуть використовуватися

__ Право інтелектуальної влаоюсті» У*раіи.

на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без

виплати авторської винагороди.

Четвертою спільністю у правовому регулюванні відносин, шо пов'язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповно­літні.

Варто підкреслити, що здатність до творчості не збігається із за­гальною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. ЗО ЦК України повна дієздатність громадян України настає при досягненні ними вісімнадцятирічного віку. У такому віці вони мають право вчиняти будь-які правові дії. Проте для створення будь-якого твору літера­тури, мистецтва, винаходу, промислового зразка тошо досягнення цього віку не вимагається. Творити можна у будь-якому віці. Відо­мо немало прикладів, коли дітьми створювалися і створюються тво­ри мистецтва, художньої літератури. Діти здатні здійснити досить цінні винаходи, створити технічні пристрої й устаткування.

Слід зазначити, що громадяни до досягнення ними п'ятнадця­тирічного віку можуть тільки творити, тобто їх дієздатність обме­жується лише здатністю до творчості. У зв'язку зі створенням того чи іншого результату інтелектуальної діяльності у його творця ви­никають певні авторські права і пільги. Розпоряджатися цими пра­вами і пільгами неповнолітні автори можуть тільки у межах, уста­новлених ЦК України.

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об'єктів промислової власності наділяються такими самими права­ми, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають право на авторство, на ім'я, винагороду за використання їхніх творів чи об'єктів промис­лової власності та інші права і пільги.

Право авторства і право на ім'я, що складає п 'яту спільність у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і в автора винаходу чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності незалежно від ві­ку. Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має пра­во вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у евгг або

РОЗДІЛ 2

під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець об'єкта промислової власності має право просити, щоб його витво­ру було присвоєно його ім'я або яка-небудь спеціальна назва.

Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відпо­відно до чинного законодавства є лише факт використання цього результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не ви­плачується, за винятком випадків, передбачених законом'. Спіль­ним є й те, що використання будь-якого результату творчої діяль­ності за загальним правилом може мати місце лише на підставі до­говору. Позадоговірне використання таких об'єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством.

Існують різні способи і методи обчислення винагороди за вико­ристання творів літератури, науки і мистецтва та об'єктів промис­лової власності. Власне, кожний вид творчості має свої особливості у визначенні розміру винагороди за використання їх результатів, Але в усіх випадках право на винагороду виникає на підставі вико­ристання результату творчої діяльності за договором. Якщо має місце позадоговірне використання такого результату, то може йти­ся або про відшкодування збитків, заподіяних неправомірним ви­користанням, або про компенсацію за хоча й позадоговірне, але правомірне використання цього самого результату.

Спільним є й те, що суб'єктом авторських і патентних прав мо­же стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства². Винахідник може передати виключне право на вико­ристання винаходу державі.

Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних відмінностей.

Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні щодо за­значених відносин є передусім різні об'єкти цих відносин. (Суб'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної

'Чинне законодавство України не передбачає випадків виплати винагоро­ди за невикористаний результат інтелектуальної діяльності. ²Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. ЗО.

_ Право власності в сфери або духовної діяльності. Зокрема, це — твори в галузі науки, літератури та мистецтва. У свою чергу ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяль­ність може завершитися різними підвидами своїх результатів — статтею, монографією, дисертацією, брошурою і т. ін. Мистецтво, у свою чергу, як вид творчої діяльності об'єднує комплекс окремих підвидів цієї творчості — живопис, музику, скульптуру, пластику, художню літературу, виконавську майстерність артистів, диригентів та ін. Як уже підкреслювалося, цей перелік невичерпний, і він не може бути іншим, бо мистецтво перебуває в постійному розвитку та пошуку.

Іншу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відносин ста­новлять об'єкти, ми називаються об'єктами промислової власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством. Це сфера науково-технічної творчості. Питання про те, чи всі відносини, що складаються у сфері науково-технічного прогресу, регулюються па­тентним законодавством, не безспірне. Науково-технічна інфор­мація як результат науково-технічної творчості є об'єктом права власності, проте на неї не видаються охоронні документи.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері нау­ково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює відноси­ни щодо створення і використання винаходів, корисних моделей, промислових знаків, раціоналізаторських пропозицій, торговельних марок, нових сортів рослин, нових порід тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплексу результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тошо.Цей перелік невичерпний і він не може бути вичерпним, оскільки людство пос­тійно перебуває у творчому пошуку.

Відмінність об'єктів зазначених цивільно-правових відносин зу­мовлює особливості правової охорони цих об'єктів. Чинне законо­давство передбачає для надання правової охорони об'єктам промис­лової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявни­кам видаються охоронні документи у формі патентів або свідоцтв.

Отже, для одержання правової охорони об'єкту промислової власності треба подати заявку до Державного департаменту інтелек-

туальної власності Міністерства освіти і науки України (або на під­приємство, якого стосується раціоналізаторська пропозиція). Заяв­ка має пройти належну експертизу, пропозиція — відповідну квалі­фікацію і, нарешті, можна одержати відповідний охоронний доку­мент. Без здійснення вказаних операцій об'єкту промислової влас­ності правова охорона не надається. Це досить складна, копітка і дорога процедура, але без неї не обійтися.

Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, прове­дення експертизи і державної реєстрації¹. На результати творчої ду­ховної діяльності охоронні документи не видаються. Для одержан­ня правової охорони цих об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів ду­ховної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.

Варто відразу зазначити, що право авторства, право на ім'я, на недоторканність твору не обмежується будь-яким строком. Автор будь-якого твору в галузі науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об'єкта промислової власності залишається автором незалеж­но від того, коли створено твір чи будь-який інший результат на­уково-технічної творчості. І. Я. Франко чи Т. Г. Шевченко ніколи не перестануть бути авторами своїх безсмертних творів, так само як давньоримські юристи Гай, Павло, Модестін, Ульпіан та інші не перестануть бути авторами своїх юридичних шедеврів. Те саме слід

Ісказати і про науково-технічні творіння. Знамениті фізики, матема­тики, хіміки ніколи не перестануть бути авторами своїх відкриттів, винаходів тощо. Права авторства охороняються вічно. Право на ім'я також ніяким строком не обмежено. Воно діє без­строково, як і право авторства. Різниця полягає лише у тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під влас­ним іменем, під псевдонімом або анонімно — І. Котляревський свої твори видавав під власним іменем, а Павло Губенко — під псевдонімом Остап Вишня. Дехто видає свої твори анонімно.

'Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. і І п. 5 (від­повідно до нього автор може зареєструвати свій твір).

______ Право ін телектуальної власності в Україні

28.

2.4. Інтелектуальна власність України та ЇЇ вплив на соціально-економічний розвиток держави

Україна з давніх часів славилась і славиться своїм потужним творчим потенціалом. Українські літератори і художники, компози­тори і музиканти, співаки і танцюристи та інші митці викликали і викликають захоплення в усьому світі. Українські вчені, конструк­тори та інші розробники, які вписали не одну славну сторінку в іс­торію розвитку світової науки і техніки, також відомі світу. Деякі з них стали лауреатами Нобелівської премії, але вже як громадяни іншої країни, інші взагалі не дістали визнання своїм відкриттям та іншим науково-технічним досягненням.

Усьому світу відомі імена Вернадського, Кондратюка, І. Пулюя, але два останніх так і не дочекалися визнання за свого життя.

В Україні народилися сім лауреатів Нобелівської премії, але жо­ден з них не одержав цю престижну премію як громадянин Ук­раїни, а найгірше те, що вони цьому не винні.

Україна і зараз володіє потужним творчим потенціалом, частина якого розкривається, дістає своє застосування більш благодатних умовах інших країн. Проте Україні ще є що зберігати. її творчий потенціал невичерпний.

Україна завжди славилася досить активним винахідництвом. За радянських часів до патентного відомства колишнього СРСР трети­на заявок на винаходи від загальної кількості надходила з України. Багато заявок на винаходи і зараз патентуються у Москві.

Українська держава вживає цілу низку заходів, спрямованих на посилення охорони інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. За роки незалежності прийнято нове законодавство Ук­раїни про інтелектуальну власність.

Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політичну, економічну, територіальну незалежність. Держава, що опирається на потужний інтелектуальний потенціал, почувається у світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний по­тенціал зумовлює рівень виробництва, побуту, добробуту народу. Південноазіатські країни давно взяли курс на використання досяг-

__ Праю інтел ектуальної власності а Уцини

нень науки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та деякі інші країни цього регіону вважають за основне джерело багатства працю, особливо працю, поєднану із використанням досягнень на­уки та нових технологій у промисловості і сільському господарстві

За даними ООН найкраші досягнення в економші за останні ро­ки належать Китаю. Швидких темпів економічного розвитку і при­росту досягай країни, шо займають послідовний ряд перших 15 місць за цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Нова Гвінея, М'янма, Шрі-Ланка, Туніс, Уганда, Індія, Філіппіни.

Усі цивілізовані народи ставлять науку та її носіїв на виший суспільний щабель. На те є причина. Вона полягає у тому, що кож­ний народ посідає те місце у світі, на якому стоїть його наука. І чим виший цей щабель, тим більше пошани, тим більше економічних успіхів має народ.

Ще не так давно валовий національний продукт Південної Ко­реї у розрахунку на душу населення обчислювався десятками до­ларів на рік. Рівень досить бідної країни. За останні роки цей по­казник перевищив 4 тисячі доларів. Зазначені успіхи були досягнуті в основному за рахунок раціонального використання науково-тех­нічних досягнень. Ще за радянських часів ми пишалися новою і справді прогресивною технологією — безперервним розливом сталі. До 90—100 відсотків сталеплавильних заводів світу перейшли на цей прогресивний спосіб розливки сталі. Батьківщиною розробки цієї технології була Україна, проте в ній спосіб не дістав широко­масштабного використання.

Відомо, що інтелектуальний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових — освіти, культури (у самому широ­кому значенні цього слова) і науки. У Південній Кореї із 100 ви­пускників середніх шкіл ще 10 років тому до вищих навчальних закладів вступали 80. В Україні із 100 випускників середніх шкіл до вищих навчальних закладів вступали лише 22. За останні роки ця цифра збільшилася приблизно до 37 за рахунок комерційних вищих навчальних закладів.