В залежності від організаційно-правової форми

Організаційно-правова форма господарювання	Ризик фінансової неспроможності	Доступ до фінансових та грошових ринків
Індивідуальне власне підприємство, змішане товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, повне товариство	Високий	Надзвичайно обмежений Малоймовірне використання бюджетних коштів. Винахідливість керівника у пошуках потрібного обсягу грошових коштів
Державне, муніципальне підприємство	Високий та підприємство може існувати за рахунок допомоги держави	Надзвичайно обмежений. Можливість використання бюджетних коштів
Корпорація (акціонерне товариство)	Середній	Відкритий через залучення коштів акціонерів.
Об’єднання організацій (спілки, ФПГ, асоціації, концерни, консорціуми)	Низький	Широкий доступ до фінансових та грошових ресурсів. Можливе використання коштів різних фондів

Джерело: складено автором за даними: [1-4].

В Україні поширеним видом об’єднань підприємств є промислово-фінансові групи. Промислово-фінансова група – це об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, підприємства інших галузей економіки, банки, наукові і проектні установи та організації усіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Аналіз структури капіталу українських ПФГ за джерелами формування свідчить про активне використання ними позикового капіталу для фінансування діяльності, що говорить про досить високу доступність залучення позикового капіталу для учасників у межах ПФГ. Концентрація позикового капіталу учасниками ПФГ може бути дещо вищою, ніж на рівні окремого підприємства, а фінансовий ризик, що пов’язаний з використанням позикового капіталу, згладжується, оскільки кредитування у межах групи, тобто існування внутрішньосистемних позикових джерел фінансування капіталу, зменшує ризик фінансової нестабільності.

Проведений аналіз стану структури капіталу українських ПФГ за двома групами показників [3]: фази залучення капіталу і фази його використання засвідчив, що фінансова стійкість українських ПФГ знаходиться на нормальному рівні та структура капіталу на фазі залучення капіталу для українських ПФГ є оптимальною. Однак, має місце низький рівень рентабельності капіталу українських ПФГ, а, отже, і неоптимально сформована структура капіталу на фазі його використання. Це означає необхідність ретельнішого планування структури капіталу ПФГ для формування гнучкої та дійсно оптимальної структури капіталу.

Серед форм фінансування діяльності державних підприємств за рахунок зазначених джерел виділяють [1]:

1) фінансування створення нових державних підприємств;

2) фінансування інвестицій діючих державних підприємств;

3) пільгове кредитування діяльності державних підприємств;

4) дотаційне та субвенційне покриття збитків державних підприємств;

5) погашення кредитів, отриманих державними підприємствами в разі неплатоспроможності цих підприємств, при наданні кредиторам державних гарантій;

6) інші форми фінансування діяльності державних підприємств.

Характерними ознаками для всiх груп об’єднань пiдприємств є:

1. Об’єднання пiдприємств проводиться на добровiльних засадах.

2. Пiдставою для створення об’єднання пiдприємств є лише статут.

3. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостiйний баланс i рахунки в установах банку. Тим не менше, при створеннi господарських об’єднань пiдприємств-корпорацiй, консорцiумiв i, особливо, концернiв слiд враховувати, що кожнiй iз груп притаманнi особливостi щодо представництва засновникiв, фiнансової та адмiнiстративної залежностi пiдприємств членiв статутних об’єднань.

Отже, загальними особливостями фінансування об’єднань підприємств є їх знаходження у частковiй (корпорацiя, консорцiум) або повнiй (концерн) фiнансовiй залежностi. Крім того, фiнансова залежнiсть членiв об’єднання породжує залежнiсть i адмiнiстративну, оскiльки підприємство-засновник стає вищим органом управління стосовно пiдприємств-членiв об’єднання. На даний час головною причиною, з якої виникають проблеми у фінансуванні об’єднань підприємств, вважаємо помилки у плануванні та відсутність або хибність фінансової стратегії об’єднання. Тому першочерговим завданням для вирішення фінансових проблем діяльності об’єднань підприємств є удосконалення стратегічних та поточних планів і ретельна розробка стратегії розвитку об’єднання з урахуванням передового досвіду та залученням до цієї справи висококваліфікованих фахівців.

Сучасна теорія корпоративних фінансів — один з найважливіших і найскладніших розділів фінансової теорії, її основними питаннями є питання про витрати на створення капіталу й оцінку вартості фірми. У ній відображається більшість проблем економічної теорії: питання ризику й доходу, порівняння вартості в часі, асиметричної інформації, відносин замовник-агент, оцінки умовних вимог тощо.

Теорія корпоративних фінансів виділяє дві основні форми фінансування корпорації: використання власних коштів акціонерів (власний капітал) і запозичення (випуск боргових зобов'язань). Відповідно до традиційних поглядів борг є дешевшим від власних коштів через фактор оподаткування прибутку й більшу ризикованість інвестицій в акції. Однак збільшення боргу у відсотках до власного капіталу підвищує ризик фінансової чи платіжної неспроможності, призводить до збільшення витрат запозичення. Традиційна теорія корпоративних фінансів припускає існування оптимальної структури капіталу.

Згідно із цією теорією вартість акцій корпорації — це сумарна дисконтована вартість забезпечуваних цими акціями доходів чи дивідендів. Збільшення розміру дивідендів збільшує вартість корпорації.

Проблема корпорації з точки зору рівноваги на фінансовому ринку розглядається в теорії Модільяні-Міллера. Згідно із цією теорією середньозважені витрати капіталу й вартість корпорації не залежать від структури капіталу (фінансового левериджа), а розмір дивідендів не впливає на вартість корпорації. Основні постулати теорії зводяться до того, що:

а) існує безризикова ставка відсотка, за якою фірми й інвестори можуть позичати й інвестувати кошти;

б) ринки капіталів абсолютно конкурентні, відсутні операційні витрати, усі інвестори мають однаковий і повний доступ до інформації про ризик і прибутковість інвестицій;

в) не існує витрат, пов'язаних з банкрутством, під якими розуміють втрату частини активів фірми;

г) відсутні податки;

д) фірми можна класифікувати за ступенем ризику й розмірами та ймовірністю доходів.

Вартість компанії можна розрахувати як суму вартості боргу й власного капіталу:

, (8.1)

де V — вартість компанії;

В — сума вартості боргу;

S — вартість власного капіталу.

Припустімо, що компанія буде ліквідована в певний момент часу. Нехай X - ліквідаційна вартість активів корпорації. Якщо В - величина боргу, то вимоги кредиторів будуть цілком задоволені за умови, що X > В, власники акцій отримають X - В. Якщо вартість активів менша від розмірів боргу, акціонери згідно з принципом залишкових вимог не отримають нічого. Кошти, отримані в результаті ліквідації активів, буде спрямовано на задоволення вимог кредиторів.

Вартість акцій на момент ліквідації компанії визначається як величина платежів кредиторам:

(8.2)

Використовуючи принцип неможливості арбітражу, матимемо, що поточна вартість фірми — це очікувана приведена вартість боргу й власного капіталу на момент ліквідації:

, (8.3)

де k — ставка дисконтування, яка показує прибутковість альтернативних інвестицій з таким же ступенем ризику (необхідна при­бутковість);

t — час до ліквідації;

Е — оператор-математичного очікування.

Це означає, що вартість фірми визначається очікуваною ліквідаційною вартістю її активів і величиною ризику, тобто ступенем впевненості в правильності оцінки ліквідаційної вартості, що виражається коефіцієнтом дисконтування.

Вартість капіталу фірми — це дисконтована вартість чистих грошових потоків (прибутку), які він генерує. Якщо вартість V із зміною структури капіталу В/S не змінюється, незмінними мають бути і витрати капіталу. Витрати капіталу в теорії Модільяні-Міллера визначаються так:

, (8.4)

де Rс — середньозважені загальні виграти капіталу;

Rs — прибуток, який виплачується власникам у розрахунку на одиницю вартості капіталу;

Rb — прибуток, який виплачується кредиторам у розрахунку на одиницю вартості боргу.

Теорія Модільяні-Міллера заперечує традиційне положення про існування оптимальної структури капіталу корпорації, що мінімізує витрати. Прямі витрати банкрутства відносно невеликі й не повинні істотно впливати на вартість запозичення. Оптимального рівня фінансового левериджа для окремої корпорації не існує.

Дивіденди, які виплачує фірма своїм акціонерам, як правило, оподатковуються. Прибутковість інвестицій в акції має перевищувати безризикову прибутковість з державних цінних паперів як мінімум на величину податку. Традиційну точку зору, згідно з якою інвестори віддають перевагу фірмам з більш високими дивідендами, теорія Модільяні-Міллера заперечує. Інвестори з низьким рівнем доходу (за невисокої ставки оподаткування) віддадуть перевагу отриманню дивідендів, що збільшують їхнє поточне споживання. Інвестори з високими доходами можуть віддати перевагу вищим темпам зростання вартості акцій,

Одним з основних підходів, що пояснює невідповідність теорії корпоративних фінансів практиці фінансової діяльності ТНК, є теорія асиметричної інформації.

Асиметрична інформація та різні форми агентських відносин є типовими для фінансового ринку: вони наявні у взаємовідносинах позичальників і кредиторів, власників і управителів, акціонерів і позикодавців. Під наявністю асиметричної інформації розуміють жорсткість дивідендної політики й незначну роль зовнішніх джерел фінансування.

В основу теорії асиметричної інформації покладено той факт, що одна із сторін економічних відносин часто інформована краще, ніж інша. Однією із ситуацій, що найчастіше зустрічаються в реальному житті, є модель відносин «замовника» й «агента», коли дії однієї зі сторін приховуються від іншої. Ця модель найбільш повно ілюструє суть асиметричної інформації.

Асиметрична інформація може істотно впливати на рішення кредиторів і власників фірми. Якщо інформація про дії фірми не є повністю доступною для кредиторів, може виникнути проблема морального збитку: адже власники компанії зацікавлені в діях, що суперечать інтересам кредиторів. Наприклад, інтересам власників компаній відповідає зниження вартості активів корпорації (через виплату дивідендів або викуп акцій), а це знижує розміри компенсації кредиторам у разі фінансової неспроможності компанії. Позицію власників можна пояснити тим, що вони мають залишкові вимоги на активи компанії і нічого не отримають у разі банкрутства, тому й не зацікавлені в забезпеченні адекватності вартості активів існуючому обсягу боргових зобов'язань.

Кредитори, стикаючись з ризиком, спричиненим асиметричною інформацією, можуть підвищувати вартість запозичень. Ключовим фактором, який пояснює існування відмінностей між країнами в способах фінансування капіталу й у системі корпоративного управління, є структура власності. Для англо-американської моделі характерний високий рівень розподілу акцій серед безлічі дрібних інвесторів, що пояснюється істотною роллю фондового ринку. Основним засобом забезпечення ефективного фінансування є поглинання. Тому англо-американська модель має назву «зовнішня система корпоративного управління». Континентальна модель, навпаки, заснована на концентрації власності та внутрішньому контролі за ефективністю.