Структура правопорядкуАналіз правопорядку зумовлює необхідність його визначення як системного утворення, що характеризується наявністю взаємодіючих елементів, які мають своєрідні властивості, співвідносяться між собою на основі статичної та динамічної упорядкованості. Елементи правопорядку характеризуються відносною залежністю, автономністю, під системністю. Наявність структури характеризує правопорядок як якісно цілісну категорію, що має зовнішні зв’язки, які забезпечують взаємодію з оточуючим середовищем, та внутрішні зв’язки, що забезпечують взаємодію структурних елементів правопорядку. Їх упорядкованість має юридичні характеристики, засновується на нормативності та притаманна всім елементам правопорядку. Елементами структури правопорядку є: 1. Правова структура суспільства, яка отримує правове закріплення, елементами якої є державні органи, установи і організації; недержавні об’єднання, соціальні групи, громадяни, які є суб’єктами права. Їх особливостями є чітке визначення компетенції, повноважень, функціонального призначення та сфер можливої взаємодії. Учасники правопорядку визначаються конституційно, вони повинні бути офіційно оформленими, мати визначений правовий стан та правовий статус. Суб’єкти суспільних відносин визнаються учасниками правопорядку лише державою. Саме вона визначає перелік учасників, їх субординацію; забезпечує правову процедуру взаємозв’язків між учасниками та обирає правові методи, форми їх регулювання. Правова структура закріпляє фактичну будову суспільства, що забезпечується організаційними і правовими засобами. 2. Правові відносини та зв’язки є найбільш динамічним елементом правопорядку. Вони характеризується послідовністю виникнення, розвитку, зміни, припинення та отримують відображення у нормах процесуального законодавства. До відносин та зв’язків включаються: реалізованість прав та обов’язків, свобода та відповідальність особи, правова обґрунтованість дій суб’єктів та їх гарантованість; законність та справедливість відносин і зв’язків. Правовідносини являють собою систему взаємозв’язків, що характеризуються ієрархічною підпорядкованістю, організованістю та упорядкованістю. Необхідною умовою їх розвитку є послідовність, черговість та етапність. 3. Атрибутивні елементи правопорядку виявляються в упорядкуванні елементів структури. Як правило вони закріпляються в розпорядженнях, регламентах, протоколах і визначають урегульованість учасників та їх відносин; зв’язки та властивості; методи впливу на поведінку суб’єктів; процедури виникнення і розвитку елементів. Акти, що регламентують процеси та розвиток, мають юридичну форму, значний ступінь формальності, нормативний характер, ієрархічне підпорядкування, юридичну силу та засновані на вимогах законності. Наявність трьохрівневої структури правопорядку забезпечує стійкість та стабільність, що характеризує його як монолітне утворення. Важливим для характеристики правопорядку є визначення його змісту. Зміст правопорядку – це система правових та не правових процесів, властивостей та ознак, які визначають його сутність. Розрізняють три аспекти змісту правопорядку: - матеріальний зміст складають закономірності виникнення, функціонування та розвитку процесів, що складають структуру правопорядку у взаємозв’язку з економічною системою суспільства; - державно-вольовий зміст складають аспекти вияву волі держави та інтересів всіх учасників правопорядку; - юридичний зміст правопорядку характеризується ступенем реалізації права і законності; узгодженістю суб’єктивних прав та юридичних обов’язків; стан урегульованості та упорядкованості правових відносин та зв’язків. Зміст правовідносин взаємодіє зі структурою правопорядку, виявляючись у кожному з його елементів. [14;548-550]
|
