Поняття і види державних і муніципальних витрат

Формування державних (муніципальних) доходів і використання їх для забезпечення державних (місцевих) потреб є взаємозалежними процесами, а відповідно державні (муніципальні) доходи і державні (місцеві) витрати - взаємозалежними категоріями. Обсяг витрат прямо залежить від обсягу доходів. У разі їх невідповідності неминуче виникають негативні наслідки (бюджетний дефіцит, інфляція, уведення додаткових податкових важелів, фінансова криза). Тому, плануючи витрати, державні органи та органи місцевого самоврядування обов’язково передбачають можливості їх покриття за рахунок передбачуваних доходів.

Державні витрати є однією зі сторін фінансової діяльності держави. Так само, як і мобілізація державних доходів, цей процес відбувається безперебійно, безупинно.

Державні витрати - це планова діяльність органів держави і місцевого самоврядування з цільового використання публічних коштів. При цьому у складі державних витрат виділяють витрати бюджетів. Це зумовлено як значенням стрункої бюджетної системи в житті держави, її роллю і місцем у системі централізованих фондів, так і абсолютними величинами акумульованих бюджетами коштів. Цілком природно, що через це значною є роль бюджетного права в регулюванні питань державних і місцевих витрат.

Державні витрати класифікують за:

1) формою власності: державні; муніципальні;

2) характером участі в суспільному виробництві: основні кошти; оборотні кошти; резерви;

3) джерелом одержання і використання: централізовані (фінансуються з державного і місцевого бюджетів та державних позабюджетних цільових фондів); децентралізовані (фінансуються державними або муніципальними підприємствами за рахунок власних коштів, залишених у їх розпорядженні);

4) цільовим призначенням: заробітна плата; господарські витрати; витрати на поточний ремонт і т. ін.;

5) роллю в суспільному виробництві: на розвиток матеріального виробництва; на нематеріальну сферу;

Особливий інтерес становить класифікація витрат за функціональною ознакою. Кошти при цьому спрямовуються на виконання функцій держави. Зокрема, розрізняють витрати на:

- економіку держави (з вирізненням її галузей: будівництво, промисловість, зв’язок і та ін.);

- національну оборону;

- соціально-культурну сферу;

- науку й освіту;

- державне управління і місцеве самоврядування;

- правоохоронну систему;

- судову систему;

- охорону здоров’я;

- запобігання надзвичайним ситуаціям, стихійних лих та ліквідацію їх наслідків;

- обслуговування державного боргу;

- міжнародну діяльність тощо.

Державні і муніципальні витрати здійснюються через фінансування — безоплатне й безповоротне виділення коштів з державних або муніципальних фінансових фондів на задоволення публічних потреб.

Фінансування поширюється переважно на державні об’єкти. Водночас порядок фінансування залежить, наприклад, від цільового призначення коштів, суб’єктів, що їх одержують, або джерел фінансування. Фінансування є також діяльністю, яка має плановий характер, тому розрізняють короткострокове фінансування, середньострокове, довгострокове й річне.

Суспільні відносини у сфері державних і місцевих витрат детально регулюються правовими нормами. Фінансово-правові норми, що регламентують державні й муніципальні витрати, згруповані у відповідні фінансово-правові інститути, у свою чергу, утворюють такий розділ Особливої частини фінансового права, як "Правове регулювання державних і муніципальних витрат

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, — залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.