Правове регулювання готівкового обігуОднією з найважливіших функцій Національного банку України є монопольне здійснення емісії національної валюти України та організація її обігу. Конституційною нормою (ст. 99) закріплено, що грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до п.3.1 ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5.04.2001 р. гроші в Україні існують у готівковій (грошові знаки) або безготівковій формі (записи на рахунках у банках). Грошові знаки перебувають в обігу у вигляді банкнот (паперових) і монет (металевих). Банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку України та забезпечуються всіма його активами. Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій територій України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Правове положення державних грошових знаків визначається такими публічно-правовими характеристиками: - вони виражені в грошовій одиниці України (національній валюті); — банкноти і монети мають статус єдиного законного платіжного засобу на території України; — виключне право їх емісії належить єдиному державному емісійному центру - Національному банку України; - вони є безумовними зобов’язаннями Національного банку України і забезпечуються всіма його активами. Спеціальним державним органом, який здійснює управління грошовим обігом, є Національний банк України. Відповідно до ст. 33 Закону "Про Національний банк України", для забезпечення організації готівкового обігу Національний банк України здійснює: 1) виготовлення та зберігання банкнот і монет; 2) створення резервних фондів банкнот і монет; 3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; 4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет; 5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; 6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій; 7) визначення вимог до технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ. У контексті розгляду правової природи вітчизняних банкнот і монет слід звернути увагу на таку важливу їх характеристику, як платіжність, яка зумовлена тим,, що грошові знаки поєднують у собі грошову одиницю та матеріальний носій (паперовий або металевий). Єдність цих складників означає, що кожен із них безпосередньо впливає на правове положення банкнот і монет. Відповідно до Правил визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004 р. №547 p., банкноти та монети, що перебувають в обігу і виготовлені на замовлення Національного банку України, залежно від зовнішнього вигляду внаслідок зношення можуть бути платіжними (придатними та непридатними до обігу) і неплатіжними. Платіжними є справжні банкноти (монети), які за встановленими Національним банком критеріями можуть використовуватися для розрахунків за всіма видами готівкових операцій або прийматись банками до обміну та інших банківських операцій. За зовнішнім виглядом і ступенем зношення платіжні банкноти (монети) поділяклься на придатні й непридатні до обігу. Придатні до обігу такі банкноти і монети, що не мають ознак зношення, пошкодження та дефектів, визначених Національним банком. Непридатними до обігу є такі банкноти і монети, які в процесі обігу набули ознак зношення та пошкодження, що встановлені Національним банком, а також такі, що мають дефекти виробника, і мають бути вилучені банками з обігу. Відповідно до п. 2.7 Правил визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004р. № 547 р, банкам забороняється використовувати непридатні до обігу банкноти і монети для розрахунків, обміну, видачі клієнтам (юридичним і фізичним особам), а згідно з п. 2.5 цих Правил " банки мають приймати без обмеження від юридичних і фізичних осіб для обміну не придатні до обігу банкноти, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви, для готівкових платежів тощо пошкоджені банкноти без ознак підроблення, які: зберегли цілу частину площею не менш ніж 55% своєї початкової площі; розірвані (розрізані) на дві частини, на яких збереглись обидва однакові номери та серія, і загальна площа цих частин є не меншою, ніж 55% початкової площі банкноти. Усі інші пошкоджені банкноти, які складені з двох або більше частин, банки мають вилучати як сумнівні щодо платіжності та в установленому порядку надсилати для проведення досліджень до відповідних територіальних управлінь Національного банку. За результатами цих досліджень експерт Національного банку оформляє відповідний акт, на підставі якого банкноти (монети) можуть бути визнані платіжними, неплатіжними чи підробленими". Неплатіжними є справжні банкноти (монети), які не можна використовувати як засіб платежу (для взаєморозрахунків за готівковими платежами і переказами, для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви тощо) у зв’язку з набуттям у процесі обігу ознак зношення та пошкодження, які перевищують установлені Національним банком критерії, а також підроблені банкноти (монети) і такі, що виведені Національним банком з обігу, та зразки банкнот. Ключовою особливістю неплатіжних банкнот і монет є те, що вони не приймаються до платежів жодним підприємством, установою або організацією, а установами банків - і до інших операцій з готівкою та обміну на придатні до обігу банкноти і монети. Отже, платіжність як характеристика фізичного стану матеріального носія грошового знаку безпосередньо впливає на потенційну реалізацію банкнотами і монетами в сфері готівкового обігу їх законодавчо встановленого статусу єдиного законного платіжного засобу на території України.
|
