Конституційні основи компетенції Верховної Ради АРК

Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою части­ною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Рес­публіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як полови­ною від конституційного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим та рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Відповідно до статті 136 Конституції України представниць­ким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх по­вноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.

До відання Автономної Республіки Крим належить:

призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Авто­номної Республіки Крим;

організація та проведення місцевих референдумів

управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;

розроблення, затвердження та виконання бюджету Автоном­ної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної по­літики України;

розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охо­рони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм;

визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;

участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

забезпечення функціонування і розвитку державної та на­ціональних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охоро­на і використання пам'яток історії;

участь у розробленні та реалізації державних програм по- нернення депортованих народів;

ініціювання введення надзвичайного стану та встановлен­ня зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях [11].

Територіальна автономія є особливою формою самоврядуван­ня, яка слугує цілям децентралізації державної влади, а тому їй притаманні, з одного боку, всі ознаки явища місцевого само- прядування у цілому, а з другого — певні особливості, за яки­ми вона відрізняються від звичайного самоврядування. У сучас­ній Україні такий статус має Автономна Республіка Крим, яка за сіюєю природою, незважаючи на наявність у неї певних формаль­них ознак державного утворення, є формою самоврядування, яке також має певні особливості, за якими воно відрізняється від са­моврядування, що здійснюється на рівні інших адміністративно- територіальних одиниць обласного (регіонального) рівня [2].

За умов демократичного режиму ключова роль у системі орга­ні м відповідних автономних утворень належить насамперед пред­ставницьким органам. В Автономній Республіці Крим таким ор­ганом є Верховна Рада, котрій також притаманні певні особли- ності, що відрізняють її від представницьких органів місцевого самоврядування, які функціонують у звичайних адміністративно- територіальних одиницях, зокрема, на рівні районів і облас­тей. Ці відмінності полягають у наступному: правовий статус Верховної Ради АРК визначений у спеціальному органічному за­коні в Конституції АРК, а органів місцевого самоврядуван­ня Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Верховна Рада АРК наділена ширшим колом повноважень, ніж обласні ради; вона має право формувати

орган виконавчої вла­ди Раду міністрів, а обласні ради не мають права створювати миконавчі органи місцевого самоврядування.

Провідний характер Верховної Ради АРК відображається на­самперед у способі визначення її компетенції, згідно з яким вона може вирішувати питання, віднесені до відання АРК, за винятком тих, щодо яких рішення приймаються республіканським (місце­вим) референдумом або Радою Міністрів та іншими органами ви­конавчої влади.

Нормативно-правову основу діяльності Верховної Ради АРК - становить розгалужена система законодавства, яка включає кон­ституційний, законодавчий та підзаконний рівень. Важливим елементом даної системи є Конституція АРК, яка хоч і при­ймається Верховною Радою АРК, проте є органічним законом України, тобто актом Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади. Усі інші нормативно-правові акти Верховної Ради є підзаконними актами, які проте відрізняються від актів обласних рад.

Верховна Рада АРК, як і інші представницькі органи місце­вого самоврядування, здійснює свої завдання, функції та повно­важення переважно у правовій, організаційній та матеріально- технічній формах, що складають розгалужену систему форм її діяльності, серед яких ключова роль належить організаційно- правовим формам, що зафіксовані у відповідних законах та ін­ших нормативно-правових актах автономії.

Важлива роль у здійсненні завдань, функцій і повноважень Верховної Ради АРК належить її апарату, який у структурно­му відношенні складається з двох підрозділів — Секретаріату та Управління справами Верховної Ради АРК. За своєю природою це допоміжні підрозділи, основне функціональне призначення яких полягає в організаційному та матеріально-технічному забезпечен­ні діяльності Верховної Ради як представницького органу автоно­мії. Саме тому зазначені структурні підрозділи апарату Верховної Ради АРК здійснюють свої функції здебільшого в організаційній та матеріально-технічній формах, які, як правило, не мають зо­внішнього виразу.

Так, основними завданнями Управління справами Верховної Ради АРК є фінансово-господарське і матеріально-технічне забез­печення діяльності представницького органу автономії, її Президії, постійних і тимчасових комісій, депутатських груп і фракцій, де­путатів, апарату Верховної Ради АРК [4].

Взаємовідносини Верховної Ради АРК як представницького органу автономії з Радою Міністрів будуються на принципі поді­лу повноважень, а не влади.