Класифікація судів.

За ієрархічністю суди поділяються на центральні і місцеві. До центральних можна віднести суд великого князя, до місцевих – решту судів.

За походженням права, яким керувалися у судах, останні можна поділити на суди литовсько-руського права (великонязівський, суди намісників, копні, доменіальні, третейські), суди магдебургій, церковні суди, суди для іновірців.

За колом підсудних справ суди поділялися на суди загальної юрисдикції (великокнязівський, суди намісників, доменіальні, копні, суди магдебургій, третейські) і спеціальної юрисдикції (церковні, цехові).

За колом підсудних осіб можна виділити загальні (великокнязівський, суди намісників, третейські, копні) і станові суди (церковний, доменіальний, суди магдебургій, суди для іновірців).

Також розрізнялися суди першої ланки і апеляційні. Традиційно апеляційною інстанцією був суд великого князя; пізніше гродський суд став апеляційною інстанцією для копних судів і судів для іновірців.

З а ступенем участі влади в роботі судів і за принципами підсудності виділяються суди державні та недержавні – ті, що знаходилися в руках адміністрації, і незалежні від державної влади.

До державних судів Великого Князівства Литовського належали:

1. Центральний суд:

- суд великого князя;

- суди за його дорученням:

-- суд Панів-Ради;

-- суд маршалка;

-- маршалківський суд;

-- комісарський суд

2. Регіональні суди:

- суд воєвод, старост, намісників;

- суд за їхнім дорученням: суди намісників воєвод і старост

3. Доменіальні суди

До недержавних судів належали:

- церковні суди;

- суди в містах з магдебурзьким правом;

- третейські та полюбовні суди;

- копні суди;

- суди для іновірців

Через відсутність судової влади до судової реформи державні і недержавні суди були не зовсім чітко розмежовані; по-перше, і в державних, і в недержавних судах судили особи, які отримували на це право від великого князя і не були професіоналами, від них не вимагалось знання права; по-друге, і державні і недержавні не були постійно діючими установами, а відправляли правосуддя лише у разі потреби; по-третє, і ті, і ті мусили спочатку керуватися звичаєвим, а згодом писаним загальнодержавним правом, а канонічне і магдебурзьке право, якими мали керуватися церковні суди і суди магдебургій, в українських землях були значною мірою модифіковані під впливом місцевого права; нарешті, сторони могли на будь-якій стадії процесу перенести справу з недержавного суду до центрального державного суду (крім селян та мешканців магдебургій) і мали можливість альтернативного вибору суду.

Однак існували принципові відмінності: в державних судах правосуддя відправляли посадові особи, які були представниками державної адміністрації, отже, вони несли безпосередню відповідальність перед владою; підсудність державним судам визначалась за територіальним принципом, недержавним – за становим або станово-територіальним. Держава лишила за собою право контролю над недержавними судами. Так, апеляційною інстанцією для духовних, третейських судів, судів магдебургій був центральний державний суд; місцеві державні суди (гродські) контролювали діяльність копних судів і судів для іновірців.

Після судової реформи 1564-1566 р.р. у системі державних судів відбулись якісні зміни, і вона набула такого вигляду;

- суд великого князя і його різновиди;

- земський суд;

- гродський суд;

- підкоморський суд;

- доменіальний суд.