Вступ. Організація екологічного моніторингу.Визначення його суті, мети, задач

Зміни у навколишньому середовищі відбуваються під впливом природних і зумовлених діяльністю люди­ни біосферних факторів. Пізнання цих змін неможливе без виокремлення антропогенних процесів на фоні при­родних, для чого і організовують спеціальні спостере­ження за різноманітними параметрами біосфери, які змінюються внаслідок людської діяльності. Саме у спостереженні за довкіллям, оцінюванні його фактич­ного стану, прогнозуванні його розвитку полягає сут­ність моніторингу.

За міжнародним стандартом (СТ ІСО 4225-80), моні­торинг — це багаторазове вимірювання для спостере­же спосте ння за змінами будь-якого параметра в певному ін­тервалі часу; система довготривалих режень, оці­нювання, контролювання і прогнозування стану і змін об'єктів. Цей термін було запропоновано напередодні проведення Стокгольмської конференції ООН з навко­лишнього середовища у 1972р. на противагу до терміну «контроль». Крім спостережень і отримання інформації, моніторинг передбачає і елемен­ти активних дій, таких як оцінювання, прогнозування, розроблення природоохоронних рекомендацій.

Моніторинг довкілля — система спостереження та контролю за природними, природно-антропогенними комплексами, проце­сами, що відбуваються у них. навколишнім середовищем загалом з метою раціонального використання природних ресурсів і охоро­ни довкілля, прогнозування масштабів неминучих змін.

Як галузь екологічної науки моніторинг довкілля ґрунтується на загальних екологічних законах і взаємо­діє з природничими, географічними і технічними нау­ками. Його завдання полягають у:

- постановці і вироб­ленні теоретичних засад практичного розв'язання проб­лем організації спостережень;

- науковому обґрунтуванні складу, структури мережі й методів спостережень за природним фоном, природними явищами, планетарни­ми процесами, рівнем забруднення середовищ, станом біоти (сукупності живих організмів, що населяють певний біотоп у певний проміжок часу), фізичними пара­метрами біосфери;

- виборі методів, методик оцінювання і прогнозування стану довкілля;

- розробленні рекомен­дацій щодо управління станом складових біосфери.

Метою моніторингу довкілля є екологічне обгрунту­вання перспектив та удосконалення системи моніторин­гу навколишнього середовища, оцінювання фактичного і прогнозованого його стану; попередження про знижен­ня біорізноманітності екосистем, порушення екологіч­ної рівноваги у довкіллі, погіршепня умов життєдіяль­ності людей.

Предметом моніторингу довкілля як науки є орга­нізація і функціонування системи моніторингу, оцінювання і прогнозування стану екологічних систем, їх еле­ментів, біосфери, характеру впливу на них природних і антропогенних факторів.

Об'єктами моніторингу довкілля, залежно від рів­ня та мети досліджень, можуть бути навколишнє середо­вище, його елементи (атмосферне повітря, поверхневі й підземні води. Ґрунтовий і рослинний покриви, екосис­теми, їх абіотичні і біотичні складові, біосфера) і джере­ла впливу на довкілля.

Моніторинг довкілля як комплексна галузь знань обслуговується загальнонауковими методами дослі­джень, такими як аналіз і синтез, сходження від кон­кретного до абстрактного, узагальнення, математичне і статистичне оброблення інформації. Разом з тим, моні­торинг довкілля розробляє власні методи аналізу, про­гнозування стану екологічних систем і процесів, що в них відбуваються. На підставі дослідження зв'язків між процесами і складовими екосистем, впливу на них природних та антропогенних факторів моніторинг з'ясовує спільні закономірності функціонування, а та­кож особливості стану екосистем, компонентів біосфери на різних просторово-територіальних рівнях. Ця наука забезпечує здобуття нових знань про навколишнє сере­довище з використанням методів оцінювання і прогно­зування стану його елементів (атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод. ґрунтового І рослинного покриву), розкриває їх взаємозв'язки і взаємовпливи.

При виконанні своїх функцій моніторинг довкілля використовує різноманітні методи отримання первинної і вторинної інформації.

Методи отримання первинної інформації реалізують­ся через безпосередні спостереження на відповідних станціях, постах, створах. Такими с метеорологічні, гід­рологічні, океанічні, геофізичні, біологічні, фонові спостереження. Дані про стан довкілля отримують за допо­могою дистанційних засобів спостережень, зокрема внаслідок прямих спостережень із супутників Землі, вертикальних зондувань, фотографічних і геофізичних зйомок, а також геостаціонарних спостережень.

Методи отримання вторинної інформації полягають в упорядкуванні і опрацюванні бази даних, отриманих за допомогою первинної інформації. Результати фіксу­ють у вигляді карт, таблиць, графіків. Для акумулюван­ня й узагальнення інформації функціонують географічні інформаційні системи (ГІС) — комп'ютерні бази да­них, поєднані з певними аналітичними засобами для ро­боти з просторовою інформацією.

Для оброблення бази даних, оцінювання і прогнозу­вання стану довкілля застосовують метод аналогій, емпіричне узагальнення (вивчення зв'яз­ків між явищами і процесами об'єкта дослідження), моделювання (побудова фізичних, математичних, циф­рових моделей).

Нагромаджені у процесі моніторингу дані інформу­ють про стан довкілля на певний час, основні процеси, тенденції, що відбуваються в ньому. Ці відомості допо­магають спрогнозувати його розвиток, передбачити надзвичайні ситуації природного та техногенного по­ходження, а також спланувати науково обґрунтовані природоохоронні заходи для створення безпечних умов життєдіяльності. Особливо актуальним є відстеження антропогенних змін у природі.

Необхідним є дослідження середовища у динаміці, тобто оцінювання минулого, сучасного його станів, а та­кож прогнозування змін його параметрів у майбутньому.

Моніторинг довкілля передбачає виконання таких загальних завдань:

— спостереження за факторами впливу на навко­лишнє природне середовище і за його станом;

— оцінювання фактичного стану довкілля;

— прогнозування стану навколишнього природного середовища і його оцінювання;

— дослідження стану біосфери, оцінювання й про­гнозування її змій;

— визначення обсягу антропогенної дії на навко­лишнє природне середовище;

— встановлення факторів і джерел забруднення нав­колишнього природного середовища;

— виявлення критичних та екстремальних ситуа­цій, що порушують екологічну безпеку.

Необхідність виконання цих завдань зумовлює структуру моніторингу, яка формується з таких бло­ків: Спостереження за довкіллям. «Оцінювання фак­тичного стану довкілля», «Прогнозування стану дов­кілля». «Оцінювання прогнозованого стану довкілля» (рис. 1.1).

Рис 1.1. Блок-схема системи моніторингу

Блоки «Спостереження...»і «Прогнозування...» тісно пов'язані між собою, оскільки прогнозування змін довкілля можливе лише за наявності достатньої інфор­мації про його фактичний стан (прямий зв'язок). Про­гнозування передбачас знання закономірностей змін стану природного середовища, наявність схеми і мож­ливостей їх прогнозованого розрахунку, а також спря­мованість прогнозу, яка значною мірою визначає структуру спостережень (зворотний зв'язок).

Отримані в результаті спостережень або прогнозу да­ні, які характеризують стан довкілля, оцінюють залеж­но від того, в якій сфері діяльності передбачається їх ви­користання. Оцінювання передбачає з'ясування певних антропогенних впливів, вибір оптимальних умов для ді­яльності, визначення наявних екологічних резервів за умови знання допустимих навантажень на навколишнє середовище.

Система моніторингу може охоплювати локальні ра­йони (локальний і регіональний моніторинги). окремі держави (національний моніторинг) і Землю загалом (глобальний моніторинг).

Моніторинг є важливою складовою системи управ­ління якістю довкілля, оскільки передбачає належне інформування про конкретні особливості й наслідки взаємодії людства з навколишнім середовищем. Інфор­мація про Його стан і тенденції змін є основою розроб­лення заходів з охорони природи, враховується вона і при плануванні розвитку економіки. Результати оціню­вання наявного і прогнозованого стану біосфери визна­чають комплекс вимог до підсистем спостережень.

 

д/з Становлення і розвиток моніторингу довкілля як галузі екологічної науки