Києво-Могилянська Академія у 1701—1760 роках

У першій половині XVIII століття Києво-Могилянська Академія сягнула свого розквіту, ставши найпрестижнішим навчальним закладом Російської імперії. Слава про неї поширилася й серед православних народів на Балканах, представники яких регулярно поповнювали склад її студентів.

Петро I вважав Київську школу визначною кадровою кузнею для запровадженої ним державної реформи. Перший російський імператор був схильний призначати могилянців на єпископські кафедри по всій країні. Випускниками Київської Академії були місцеблюститель Московського Патріаршого престолу митрополит Стефан Яворський і один із найближчих сподвижників Петра архієпископ Феофан Прокопович. 1709 року під час свого перебування в Києві імператор особисто відвідав Академію.

Прихильною до Києво-Могилянської Академії була й дочка Петра ― імператриця Єлизавета Петрівна (1741—1761). У роки її царювання практично всі єпископські кафедри Руської Православної Церкви займали випускники київської школи. Влітку 1744 року імператриця під час свого перебування в Києві двічі відвідувала Академію. На честь її візиту був організований урочистий диспут.

1732 року Святіший Синод завдяки клопотанням Київського митрополита Рафаїла Заборовського присвоїв ректорам Академії почесний титул архімандритів. Деякі з ректорів досягли єпископського сану й стали відомими церковними діячами. Такими були, зокрема, архієпископ Білоруський Георгій Кониський, архієпископ Московський Іосиф Волчанський, архієпископ Санкт-Петербурзький Сильвестр Кулябка.

В XVIII столітті повний курс навчання в Академії становив дванадцять років і розділявся на вісім класів. Спочатку йшли чотири граматичні класи: фара, інфима, граматика й синтаксисма. На цьому рівні вивчалися церковнослов'янська, «прóста руська», польська, латинська й грецька мови. Далі йшов клас піїтики, тобто поетики ― мистецтва віршування. Наступним був клас риторики, де вивчалися теорія й практика ораторського мистецтва.

Вищими вважалися класи філософії і богослов'я. Філософія містила не тільки основи логіки та діалектики, а й природничі науки (фізику, математику, астрономію, зоологію). У богословському класі вивчали догматичне й моральне богослов'я, церковна історія, герменевтика й пасхалія. Студенти-богослови також проповідували в храмах монастиря. До богословського класу вступали, як правило, лише ті студенти, які обирали для себе шлях пастирського служіння. Ті ж, кого приваблювала світська кар'єра, обмежувалися філософським класом.

Крім того, в Академії існували неординарні (необов'язкові) класи, до яких записувалися охочі вивчити алгебру, геометрію, оптику, гідростатику, цивільну й військову архітектуру, механіку, географію, нові європейські мови, малювання і ряд інших дисциплін. Загалом у XVIII столітті в Києво-Могилянській Академії викладали близько тридцяти предметів. Протягом навчального року щодня (крім недільних і святкових днів) у всіх класах було по вісім лекцій, тривалістю 60 хвилин кожна. Починалися вони о восьмій ранку і закінчувалися близько шостої вечора. Обідня перерва тривала дві години. У філософському й богословському класах продовжувалася традиція проведення диспутів, до участі в яких допускалися лише кращі студенти.

Загальна кількість студентів в Академії коливалася в різні роки від 800 до 1 100 осіб. Цікаво зазначити, що в Академії не існувало вікових обмежень для вступу. Тому в нижчих класах могли сидіти за партами як десятилітні юнаки, так і ті, кому було вже за двадцять. А випускникам богословського класу могло бути й понад тридцять років.

Гордістю Академії була її унікальна бібліотека. Збирання книг, започате в Київській колегії ще за життя Петра Могили, завжди вважалося пріоритетним завданням. Такі видатні вихованці Академії, як Єпифаній Славинецький, Симеон Полоцький, святитель Димитрій Ростовський, митрополити Іоасаф Кроковський, Варлаам Ясинський, Рафаїл Заборовський, Тимофій Щербацький і багато інших заповіли своїй alma mater особисті зібрання книг. 1780 року бібліотека нараховувала дванадцять тисяч томів.

У першій половині XVIII століття було збудовано два нових академічних приміщення. Одне з них ― так званий Мазепин навчальний корпус, зведений у 1703—1704 роках на кошти гетьмана Івана Мазепи. Спочатку це був одноповерховий будинок, розділений на шість класів і три сіни. 1740 року з ініціативи митрополита Рафаїла Заборовського корпус був перебудований. У результаті будинок став триповерховим. Зі східної сторони до нього була прибудована Благовіщенська конгрегаційна церква, яку митрополит Рафаїл урочисто освятив 1 листопада 1740 року.

1719 року на кошти, залишені митрополитом Іоасафом Кроковським, на території Братського монастиря була побудована дерев'яна бурса (студентський гуртожиток), що стала прихистком для частини студентів. Решта розміщалися при храмах на Подолі. Там вони співали і читали на церковних службах, а також були викладачами у парафіяльних школах, за що отримували крім житла їжу й невеличку платню.

Значну частину вихованців Академії становили іноземні студенти. До Києва на навчання приїздили серби, греки, чорногорці, румуни, а також вихідці з Угорщини (жителі сучасної Закарпатської України). Основну ж масу іноземних студентів становили, звичайно, вихідці з Польщі. Це були православні слов'яни (білоруси й українці), які проживали в Речі Посполитій і перебували в канонічному підпорядкуванні Руської Православної Церкви. Щороку до Академії вступало близько сотні громадян Польщі. Після навчання в Києві ці студенти поверталися на батьківщину, де згодом ставали ревними захисниками православної віри.

За період 1700—1760 років майже 70 випускників Києво-Могилянської Академії досягли єпископського сану. Здійснюючи архієрейське служіння, могилянці в багатьох місцях відкривали навчальні заклади, орієнтуючись на київський взірець. Так з'явилися школи в Санкт-Петербурзі, Москві, Архангельську, Астрахані, В'ятці, Казані, Костромі, Могильові, Новгороді, Смоленську, Суздалі, Твері. Фактично вихідці з Києва заклали підвалини системи освіти в Російській імперії.

Також у цей період зі стін Києво-Могилянської Академії вийшло багато подвижників благочестя, прилічених Руською Православною Церквою до лику святих. Це святителі Іоанн Максимович, Філофей Лещинський, Іоасаф Білгородський, Павло Конюскевич, Георгій Конисський, Софроній Іркутський, Арсеній Мацієвич, преподобний Паїсій Величковський. З 1727 по 1730 роки в Академії також навчався Костянтин Політанський, який 1742 року в Константинополі прийняв мученицьку смерть. Вселенським Патріархатом він прилічений до лику святих.