Ф. Фукуяма про «кінець історії».

Френсіс Фукуяма - сучасний американський соціолог, історик, геополітик.
1992 – праця «Кінець історії». Висловив думку про завершення історичного процесу після антагоністичних протиріч. Але під кінцем історії він розуміє не зникнення класів і класової боротьби, а подолання за допомогою ліберальних ідей викликів фашизму і комунізму. Кінець історії – подолання за допомогою ліберальних ідей принципів комунізму та фашизму. В якості інших серйозних викликів сучасному лібералізму Фукуяма розглядав релігію і націоналізм. Таких спроб було дві: фашизм і комунізм, і поки їх носіями були значні світові держави (СРСР, Китай, Німеччина, Італія, Японія) історія мала місце. Кінець історії за Фукуямою відбудеться в результаті припинення ідеологічної та політичної боротьби лібералізму із протилежними йому ідеологіями і суспільствами. Світ після «кінця історії» буде приведений до одного спільного ліберального знаменника і тому в ідеологічному сенсі безконфліктним. Кінець історії за Фукуямою сумний. Будуть нудні турботи навколо безконечних технічних удосконалень, навколо зберігання природи й задоволення запитів споживача. “Кінець історії” Ф. Фукуяма вбачає в тому, що людство врешті-решт знайшло кінцеву, розумну форму суспільства і держави, що знайшла своє втілення в розвинутих країнах світу. Загальнолюдським ідеалом є ліберальні ідеї і погляди, об’єднані в своєрідну ідеологію, у межах якої вирішені всі суперечності і задоволені потреби. Лібералізм пропонує кінцеву раціональну форму конструювання світу. Вона не має альтернативи, історія завершилася, залишається лише поширювати цю ідеологію на всі інші країни, регіони і створити глобальну державу (універсальну макроцивілізацію) – ліберальну демократію в політичній сфері в планетарному масштабі. Прагнучи спрогнозувати характер і напрямок розвитку сучасного світового політичного процесу, Ф. Фукуяма стверджує, що поширення по всьому світу західних (демократичних) цінностей і ліберальних принципів функціонування економіки неминуче приведуть до формування ліберальної демократії, що являє собою «кінцевий пункт ідеологічної еволюції людства».

Історія людства, за Фукуямою, закінчується разом із політичним протистоянням періоду “холодної війни”, що давав найбільший імпульс розвитку цивілізації. Вчений висуває модель повного домінування ліберальних цінностей, реалізація якої призведе до «кінця історії» – закінчення періоду політичного та ідеологічного протистояння, створення глобальної ліберально-демократичної цивілізації.

Терористична атака 11 вересня 2001 р. на вежі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку і будинок Пентагона у Вашингтоні, що забрала життя більше трьох тисяч мирних людей, змусила вченого переосмислити основні положення своєї теорії, що базувалася на ідеї неминучості демократичних перетворень у світі, і визнати, що, незважаючи на досягнення Заходу й поразку комунізму та фашизму, світовий розвиток зовсім не відповідає оптимістичному сценарію «кінця історії». У своїй останній роботі «Америка на розпутті» (2006) Фукуяма підкреслює, що «кінець історії» не означає неминучий транснаціональний рух до ліберальної демократії. «Кінець історії», за Фукуямою, – це лише «розмова про модернізацію» (де ліберальна демократія виступає одним із низки «побічних продуктів» процесу модернізації політичних систем).

“Ліберальна демократія може представляти собою «кінцевий пункт ідеологічної революції людства» і «остаточну форму правління в людському суспільстві», будучи тим самим «кінцем історії». Це означає, що в той час, як більш ранні форми правління характеризувалися невиправними дефектами та ірраціонально-стями, що зрештою приводили до їх катастрофи, ліберальна демократія, як стверджується, позбавлена таких фундаментальних внутрішніх протиріч. Хоча якісь сучасні країни можуть зазнати невдачі в спробі досягти стабільної ліберальної демократії, а інші можуть повернутися до більш примітивних форм правління, на кшталт теократії або військової диктатури, але ідеал ліберальної демократії поліпшити не можна… Те, що, на мою думку, підійшло до кінця, – це не послідовність подій, навіть подій серйозних і великих, а Історія з великої букви – тобто історія, що розуміється як єдиний, логічно послідовний еволюційний процес, що розглядається з урахуванням досвіду часів і народів”