Етнічна основа християнства

Річ у тім, що будь-яка релігійна система стоїть на чотирьох “опорах”:

1) особистість засновника;

2) етнічна основа;

3) усна і письмова традиція (передання);

4) церковна організація (школа).

Наприклад, Мойсей заснував культ Єгови (що від нього походить сучасний юдаїзм), який прийняли і поши­рили кочові єврейські племена. Аналогічно, основоположником ісламу є Магомед, першими ж його прийняли кочові арабські племена Аравійського півострова. Те ж саме стосується всіх інших релігій, бо інакше й не може бути — будь-яка релігіявиникає в конкретний час, в конкретному місці, в середовищі конкретного етносу, який її сприймає і є її першим поширювачем.

— Невже не можна обійтися без “етнічної опори” релігії?

Для того щоб нове знання спромоглося поширитися і жити в віках, для нього має бути створена відповідна структура з носіїв цього знання. Якраз етнос і є такою природною структурою, згуртованою і надзвичайно живучою. Сприйняття знань певним етносом є ідеальним варіантом на першому етапі їх поширення.

Хоча можливі й інші варіанти. Ось що розповідають про зародження буддизму, засновником якого був Сак’я-муні (буквально “Сак’я-людина”, тобто людина зі скіфського племені Саків), він же Будда(“пробуджений”), вчення якого протягом трьох століть передавалося усно, доки не було записане за наказом індійського імператора Ашоки у III ст. до н. е.: “ Почавши свою проповідницьку діяльність, Сак’я-муні зіткнувся з повним неприйняттям — один проти всіх. Місця для нього не було, світ і учні вже були поділеними між вчителями. А наявність учнів — це наявність певної структури, певної «життєвої сили» того чи іншого знання. Щоб внести у світ нове знання, треба внести у світ носіїв цього знання. Усвідомивши це, Сак’я-муні пішов в учні до аскета Кас’япу, у якого на той час було понад 600 послідовників. Після того як аскет визнав істинність вчення Сак’я-муні, за ним потягнулися і всі його учні. Тепер Будда вже був не один, його вчення одержало фізичне тіло ”[46]. Ми не знаємо, представники якого етносу домінували у школі згаданого аскета, хоча сама школа – це вже своєрідний міні-етнос.

Одне слово, існують універсальні принципи виникнення і поширення нового вчення, одним з яких є принцип етнічної першооснови. Не є винятком і християнство, яке виникло в Галілеї, а його першими носіями стали галілеяни (щоб переконатися в цьому, досить вдумливо прочитати Євангеліє і мати загальне уявлення про реалії тодішньої Палестини). Всіляке ж приховування і затуманення цього факту можна пояснити лише інформаційною війною, яка ведеться як проти України, так і християнства в цілому. Ми ще повернемось до цієї теми, а поки що звернімо увагу на психологічні аспекти формування етносу галілеян.

2.3.3. Селекція “екстраверсія—інтроверсія”

Відо­мо, що одна частина галів-кельтів залишилась на батьків­ських землях України (Страбон[47] їх називав “чистими кельтами”), а друга частина протягом століть хвилями переселялась до далекої Палестини. Очевидно, що в мандри передусім вирушали люди, сповнені цікавості, жадоби пригод і слави, відкриті до зовнішнього світу, схильні до подорожей і авантюр, любителі гострих відчуттів. І навпаки, на місці залишались люди, більше схильні до внутрішньої активності, прихильники гасла “чужого не потребуємо, а свого не віддамо”.

У результаті багатовікової селекції відбувся розподіл надвоє народу галів за ознакою, відомою в психології як “екстраверсія—інтроверсія”. Нагадаємо, що екстраверсія — це “тенденція до скерування уваги й інтересів на зовнішній світ; потреба активного впливу на оточуючу дійсність, поєднана з легкістю зав’язування контактів з іншими людьми; протилежність інтроверсії; одна з типологічних характе­ристик особи, виділених Карлом Густавом Юнгом” [48].

Іван Миколайчук – типовий “Миротворець” (етико-інтуїтивний інтроверт) у кінофільмі “Тіні забутих предків”

Закономірно, що в процесі переходу на нові землі і взаємодії з людністю Палестини галілеянивитворили новий тип ментальності, новий етнічний характер. Порівняно з українськими галами-авто­хтонами, галі­ле­яни суттє­во сильніше розвинули такі риси, як активність, відкри­тість, прак­тичність, організо­ва­ність, здатність до швидкого реагування, рішучість. Ці риси характеру були просто необхідні для вижи­вання в неспокійних, сповнених небезпек умовах Палестини. Вони були відшліфовані в результаті:

1) складного і нерідко конфліктного спів­життя з юдеями, яким після розпаду імперії Соломона вдалося захопити Єруса­лим­ський духовний центр[49], і знайомством з жорст­кістю та надзвичайною регла­ментованістю їхнього “Закону”;

2) тісної взаємодії з Римом, з невблаганною логікою рим­­сько­го права і залізною дисципліною його військової організації (від 63 р. до н. е. Палестина належала до Римської імперії);

3) військового досвіду: “ Цих бійців, — пише Флавій, — ніколи не можна було звинуватити у нестачі мужності... Коли армія Веспасіана йшла через Галілею, їй доводилось брати штурмом майже кожне село” [50]. “ Боротьба проти римлян велась головним чином галілеянами ”[51].

З точки зору типології Юнга, колективна етнопсихіка українських галів-автохтонів описувалась соціотипом етико-інту­ї­тивний інтроверт(псевдонім — “Миротворець”), а етнопсихіка галілеян — соціотипом логіко-сенсорний екстра­верт(“Адміні­ст­­ра­­тор”)[52]. Це взаємодоповнюючі (персонально сумісні, дуальні) проти­лежності — як ключ і замок, як кремінь і кресало. При тісному контакті дуальних соціотипів відбу­ва­ється надзвичайно інтенсивний і гармо­ній­ний ін­фор­ма­ційний обмін, який приводить до ви­віль­нення твор­чої активності обох сторін ду­альної взає­модії. “Адмініст­ратор” дає “Миро­твор­­цеві” по­ря­­док і рішучість, а “Миротво­рець” насна­жує “Адміністра­тора” своїми ети­кою, інтуї­ці­єю і перспективним мисленням[53].

Арнольд Шварценеггер – типовий "Адміністратор" (логіко-сенсорний екстраверт)

Незабаром після вознесення Ісуса Христа почався все активніший вихід га­лі­леян з Палестини і повернення їх знач­ної частини (перехід) на свою пра­бать­ківщину в Північному Надчор­но­мор’ї.