Словниковий склад мови

Заключна частина публічного виступу повинна логічно випливати з попереднього викладу. Краще не говорити: «А тепер я зроблю висновок» або «Тепер я переходжу до завершальної частини своєї лекції», кінцівка повинна бути й так очевидною для слухача, без спеціальних вступних слів. Можна запропонувати такі варіанти кінцівок.

– Цитата, крилате вислів, приказка, народна мудрість. Така кінцівка особливо добре запам'ятовується в аудиторії середнього й нижче середнього рівня підготовленості. Наприклад: «Правильно говорить народна мудрість – зтерпиться-полюбиться»; «Правильно говорить російське прислів’я – терпіння й праця все перетруть. Таким чином, все залежить від нас».

– Узагальнюючий висновок. Узагальнюючий висновок треба словесно оформити, як висновок, щоб був сприйнятий аудиторією саме як висновок, як основна думка виступу: «Отже...». Основний висновок формулюється в повній словесній формі. При цьому він повинен бути короткий і виражений простими словами; після висновку не треба нічого додавати й нічого коментувати.

– Звертання до слухачів. Можна завершити виступ побажанням слухачам добре провести вихідні або літню відпустку, сьогоднішній вечір і т.д., поздоровити їх з наступаючими святами й ін. У такому випадку слухачі запам'ятовують більшою мірою оратора, ніж ідеї, що виражають їм.

– Подяка за увагу. Це традиційна кінцівка. Трохи менш традиційною її може зробити невелике розширення – якщо оратор не просто вимовить чергову фразу «Дякую за увагу», але й скаже кілька слів, що позитивно характеризують сьогоднішню аудиторію, її рівень, цікаві питання, які були поставлені, й ін., тобто скаже комплімент аудиторії.

Наприклад: «Отже, я закінчую. Наприкінці я хотів би подякувати вас за те, що ви дуже уважно мене слухали й задавали цікаві питання. У вашій аудиторії мені було дуже приємно виступати». Або: «Дякую вас за увагу. Мені було дуже приємно виступати у вашій уважній і доброзичливій аудиторії». Або: «Дякую за увагу. І хочу окремо подякувати вас за дуже цікаві питання, які ви мені задавали».

СЕМІНАР 5.

СЛОВНИКОВИЙ СКЛАД МОВИ

1. Словниковий склад мови. Активна і пасивна лексика. Соціально-територіальна диференціація лексики: загальновживана лексика та лексика обмеженого вживання (архаїзми, неологізми, діалектизми, екзотизми, терміни, жаргонізми \ сленг).

2. Поняття, класифікація та призначення жаргону (сленгу).

3. Класифікація табу. Евфемізми ти дисфемізми.

4. Диференціація лексики за функціональними стилями. Нейтральна та типова лексика для різних функціональних стилів.

5. Хронологічний розподіл словникового складу мови: неологізми, історизми, архаїзми.

6. Класифікація лексики за її походженням: рідна, запозичена. Причини та шляхи її запозичення. Пуризм та ставлення до нього. Проблема єдності лексико-граматичного ладу мови: «своє» і «чуже» у лексиці та граматиці; ксенолексика (система іншомовних запозичень) і ксенограматика (граматика іноземних слів).

Словниковий склад мови

Лексико-семантична система мови має польовий харак­тер, тобто її структура організована за принципом поля, в якому є центр із його ядром і периферія. Польова структу­ра лексико-семантичної системи передбачає неоднорідний і нерівноцінний її склад. До лексико-семантичної системи мови належать слова, різні за їх семантикою, функціями, важливістю, використанням у мовленні, територіальним поширенням, стійкістю в часі, стилістичною характерис­тикою, походженням тощо.

До центра лексико-семантичної системи належать най­більш необхідні слова, на периферії знаходяться рідковжи­вані і не всіма вживані слова. Отже, за соціальною важли­вістю лексику поділяють на активну й пасивну.

Активна лексика – частовживані (вpони ж і загальновжи­вані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання тощо: в, і, на,я, бути, що, він, ви, ти, ми, цей, весь, все, свій, який, такий, один, сказати, тільки, ще, говорити, наш, знати, рік, великий, інший, час, новий, йти, люди, перший, рука, життя, бачити, треба, дуже, день, хотіти (саме в тако­му порядку за спадом частот наводять частотні словники найчастотніші слова мови).

До активної лексики належать такі тематичні групи: назви спорідненості, назви частин організму людини і тва­рин, назви свійських і широковідомих диких птахів, назви риб, рослин, явищ природи, часових понять, жител та їх частин, предметів і процесів харчування, одягу, взуття, по­чуттів, кольору, смаку, розміру, чисел, усі займенники й широковживані службові слова.

Серед активної лексики виділяється основний словни­ковий фонд – ядро словника, найбільш необхідні слова. Критеріями основного словникового фонду є три ознаки: ці слова вживаються 1) завжди (в часі), 2) всіма, 3) у всіх випадках. Основний словниковий фонд дуже стійкий, майже не змінюється. За даними американського вчено­го М. Сводеша, за 1000 років змінюють свою семантику чи зникають із мови 20% слів основного словникового фонду.

Пасивна лексика – це рідковживані слова, якими переважно є застарілі слова, слова, які тільки-но з'яви­лися в мові (неологізми), а також терміни, діалектизми, екзотизми та жаргонізми.

Термін (від лат. terminus – межа, границя) – спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначенням понять якоїсь га­лузі науки.

Терміни характеризуються такими ознаками:

1) сис­темністю (кожен термін належить до якоїсь терміносистеми і своє значення отримує саме в цій системі);

2) наяв­ністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);

3) тен­денцією до моносемантичності (в межах свого терміноло­гічного поля, тобто в межах певної науки, термін повинен мати тільки одне значення);

4) відсутністю експресії;

5) сти­лістичною нейтральністю.

Діалектизми – слова, які вживають на певній терито­рії: вуйко "дядько по матері", стрий "дядько по батько­ві", нанашко "хрещений батько", шваґер "шурин", бара­боля, крумплі "картопля", блават "волошки", жалива "кропива", вивірка "білка", клювак "дятел", гейби "ніби", чень "може, може-таки", бігме "їй-богу"; рос. корец (ковш), клукать (искать), лыбиться (улыбаться), баз (літературне двор), кочет (петух), гутарить (говорить); нім. Schlachter (північне), Metzger (південне), Metzler (рейн­ське) – діалектні назви м'ясника, який у літературній мові позначається словом Fleischer.

Екзотизми (від гр. exоtikos "чужий, іноземний") – сло­ва, які позначають властиві іншим народам або країнам поняття: чалма "мусульманський головний убір", мінарет "башта біля мечеті для заклику мусульман молитися", ікебана "мистецтво складання бу­кетів, поширене в Японії, а також сам букет, складений за принципами ікебани", корида "бій на великій арені кін­них бійців із розлюченими биками; традиційне видови­ще, поширене в Іспанії і в деяких країнах Латинської Аме­рики".

Жаргонізми (від фр. jargon), або сленгові слова (чи вирази), – слова, властиві розмовній мові людей, пов'язаних певною спільністю інтересів.

Отже, з погляду вживання лексику поділяють на за­гальнонародну (вживається всіма незалежно від соціаль­ного стану і на всій території поширення певної мови) і соціально та територіально обмежену.