Обхід закону

Обхід закону

Обхід закону (лат. fraus omnia corrumpit) – це такі дії учасників відносин, за яких сторонами свідомо створюється прив’язка до іноземного права з метою уникнути використання до цього правовідношення примусового закону, якому воно підпорядковано (як правило закону своєї країни).

Щодо наслідків обходу закону, то така штучна колізійна прив’язка до іноземного закону породжує недійсність відповідної угоди. Ця загальна доктрина вперше була опрацьована у 1878 році на підставі рішення французького касаційного суду у справі Бофремон: громадянка Франції для того, щоб обійти існуючу тоді у Франції заборону розлучення, натуралізувалася в Німеччині, де домоглася судового розлучення та вступила у новий шлюб. Цей шлюб був оголошений французьким судом недійсним; суд знайшов, що розірвання першого шлюбу було здійснено шляхом обходу французької забороняючої норми. З цього рішення суд вивів, що у міжнародному приватному праві необхідно застосовувати принцип fraus omnia corrumpit (обхід закону породжує недійсність акту в цілому).

У ст. 9 проекту Закону України “Про міжнародне приватне право” також знайшов своє відбиття вищенаведений принцип (щодо наслідків обходу закону).

Але не всі автори додержуються такої точки зору. Деякі з них вважають, що питання про обхід закону в міжнародному приватному праві є одним з випадків застосування застереження про публічний порядок. На думку відомого німецького колізіоніста Л. Раапе, публічний порядок дає змогу боротися з обходом закону, тобто його можна розглядати як конкретний захід до попередження обходу закону в окремих сферах правовідносин.

Інші автори відзначають, що наслідки обходу закону (ст. 9 проекту Закону України “Про міжнародне приватне право”) суперечать загальним принципам правового регулювання, що склалис

я в міжнародному приватному праві, оскільки “штучна криміналізація” обходу закону, переведення його у статус протиправного суперечить самому змісту цього поняття – обхід закону являє собою легальне ухилення від його дії (а не порушення закону).