Студопедия — Конституція України – правова основа і джерело розвитку кримінально-виконавчого права
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Конституція України – правова основа і джерело розвитку кримінально-виконавчого права






 

Конституція України (1996) – нормативний акт виняткової юридичної сили, вона є фундаментальною основою і безпосереднім джерелом національного права. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи і справедливості, вищих соціальних цінностей і залишається головним елементом національної правової системи. Реалізація конституційних положень пов’язана з прийняттям і розвитком як матеріальних, так і процесуальних галузей права, при цьому мова має йти не про «вмонтування» Конституції в існуюче правове поле, а про приведення його у відповідність із Конституцією [9].

Конституція України містить у собі велику кількість норм загального характеру: норм-цілей, норм-завдань, норм-принципів тощо, так що багато положень Конституції не можуть бути конкретизовані в ній самій, що впливає на зміст і форму механізму реалізації її положень, який являє собою сукупність правових та інституційних елементів в окремій сфері суспільних відносин, яка охоплює також відносини у сфері виконання кримінальних покарань.

Деякі автори, підкреслюючи, що Конституція України закріплює загальноправові (конституційні) принципи, які діють у всіх галузях права і є юридичною базою для кримінально-виконавчого права, включають до джерел кримінально-виконавчого права усю систему чинного кримінально-виконавчого законодавства (Кримінально-виконавчий кодекс України, інші кодекси і закони, нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України, міжвідомчі та відомчі нормативні акти з питань виконання покарань)[10]. Тим самим ототожнюються поняття права і законодавства у сфері виконання кримінальних покарань, так що право як самостійний соціальний феномен позбавляється його загальносуспільного призначення – відображення ідей, розроблених у політичній сфері й надання їм правової форми. У такий спосіб право зводиться до законодавчих актів держави, що заперечує значення ціннісного й сутнісного підходів до розуміння права, обмежує його розуміння суто емпіричними і формально-догматичними методами.

Спираючись на принцип верховенства права, дія якого поширюється на усі сфери суспільного життя, усі форми і методи політичної та державної діяльності, до джерел кримінально-виконавчого права доцільно віднести наступну систему ідей-принципів, які сформульовані в Конституції України і відображають основні об’єктивні потреби правового та інституційного забезпечення діяльності у сфері виконання покарань:

1. Визнання людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України), як відображення принципу гуманізму потребує надання правової форми наступним процесам:

- удосконалення механізму відшкодування моральних і матеріальних збитків, які були заподіяні кримінальним злочином у межах відновного правосуддя;

- впровадження системи захисту усіх учасників кримінального судочинства на стадії виконання і відбування покарання (потерпілого, засудженого, персоналу установ виконання покарань);

- створення процесуальних і матеріальних умов виконання і відбування кримінальних покарань, які не спричиняють шкоду здоров’ю, життю, а також не принижують честь і гідність людини.

2. Визнання і дія принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) є одночасно і джерелом, і основним напрямком розвитку кримінально-виконавчого права та потребує надання правової форми наступних суспільних відносин, які виникають у сфері виконання кримінальних покарань:

- визначення поняття кримінально-виконавчої системи (КВС) як сукупності правових та інституційних елементів системи виконання покарань, її місця, ролі й завдань у системі національної безпеки України, боротьби зі злочинністю в системі громадського порядку, захисту прав людини, суспільства і держави;

- здійснення систематизації та кодифікації законодавства у сфері виконання усіх видів кримінальних покарань, забезпечивши відповідність законів та інших нормативно-правових актів у цій сфері Конституції України.

3. Згідно зі ст. 9 Конституції України, яка визнає частиною національного законодавства України чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, кримінально-виконавче право України має розробити і належним чином оформити у нормативні приписи механізм правового та інституційного забезпечення процесу приведення національного законодавства у сфері виконання кримінальних покарань у відповідність із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, з практикою Європейського суду з прав людини та Європейськими пенітенціарними правилами.

4. Згідно зі ст. 10–12 Конституції України, кримінально-виконавче право повинно своєчасно відображати державну політику: забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови; гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; сприяння вивченню мов міжнародного спілкування, консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традиції й культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності усіх корінних народів і національних меншин України, до яких належать засуджені, а також задоволення національно-культурних і мовних потреб громадян України, які відбувають кримінальні покарання поза межами держави.

5. Згідно зі ст. 13–14 Конституції України, кримінально-виконавче право має сприяти належному нормативному закріпленню механізму реалізації права засудженого та інших суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин на користування природними об’єктами права власності народу, на набуття і реалізацію права власності на землю.

6. Згідно зі ст. 15 Конституції України, кримінально-виконавче право має відображати принцип деідеологізації та здійснення процесу виконання покарань на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності з урахуванням обмежень свободи політичної діяльності, засуджених під час виконання і відбування кримінальних покарань.

7. Згідно зі ст. 16 Конституції України, в кримінально-виконавчому праві повинні бути врегульовані питання забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території органів і установ виконання покарань, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, а також збереження генофонду українського народу.

8. Стаття 17 Конституції України формулює вимоги щодо заборони використання органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Також ця стаття передбачає забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі в Державній кримінально-виконавчій службі, а також членів їх сімей.

9. Частина 3 ст. 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина за винятком обмежень, передбачених законом і встановлених вироком суду. Тому права, свободи і обов’язки людини і громадянина, перелічені в ст. 21–68 розділу ІІ Конституції України, поширюються на засуджених, при цьому кримінально-виконавче право має вичерпно визначати і нормативно закріпити зміст правового статусу засуджених відповідно до кожного конкретного виду кримінального покарання. На рівні закону необхідно закріпити комплекс обмежень права, обов’язків і законних інтересів засуджених на термін відбування кримінального покарання і застосовувати до них систему постпенітенціарних заходів.

До інших джерел кримінально-виконавчого права деякі вчені пропонують відносити також правові й політичні ідеї, доктрини, концепції, судові прецеденти і рішення міжнародних судових інстанцій, національні та релігійні особливості існування різних народів і національностей, які спираються на природне й звичаєве право. Але не існує такого суспільного або державного устрою, який би віддавав перевагу тільки одному із джерел права й нехтував іншими. Взаємний вплив і взаємне доповнення джерел права пояснюється їх природою і функціональною спорідненістю.

Прийняття у 1996 р. Конституції України визначило основні напрями розвитку права і законодавства, включаючи відносини, які виникають у сфері виконання кримінальних покарань.

 







Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 546. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Признаки классификации безопасности Можно выделить следующие признаки классификации безопасности. 1. По признаку масштабности принято различать следующие относительно самостоятельные геополитические уровни и виды безопасности. 1.1. Международная безопасность (глобальная и...

Прием и регистрация больных Пути госпитализации больных в стационар могут быть различны. В цен­тральное приемное отделение больные могут быть доставлены: 1) машиной скорой медицинской помощи в случае возникновения остро­го или обострения хронического заболевания...

ПУНКЦИЯ И КАТЕТЕРИЗАЦИЯ ПОДКЛЮЧИЧНОЙ ВЕНЫ   Пункцию и катетеризацию подключичной вены обычно производит хирург или анестезиолог, иногда — специально обученный терапевт...

Различие эмпиризма и рационализма Родоначальником эмпиризма стал английский философ Ф. Бэкон. Основной тезис эмпиризма гласит: в разуме нет ничего такого...

Индекс гингивита (PMA) (Schour, Massler, 1948) Для оценки тяжести гингивита (а в последующем и ре­гистрации динамики процесса) используют папиллярно-маргинально-альвеолярный индекс (РМА)...

Методика исследования периферических лимфатических узлов. Исследование периферических лимфатических узлов производится с помощью осмотра и пальпации...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия