Порядок і умови виконання покарань у виді арешту

 

Із проголошенням незалежності України розпочався процес розбудови демократичної, соціальної і правової держави. Становлення та розбудова державності привели до докорінного реформування політичної, економічної і правової системи країни. Правова реформа зумовила відповідну зміну кримінального законодавства України. Необхідність комплексного підходу до боротьби зі злочинністю окреслила новий підхід до системи покарань. Такий підхід проявився у спрямуванні закону на посилення диференціації та індивідуалізації покарання, що, у свою чергу, привело до введення у систему покарань нових його видів: обмеження волі, арешт та ін.

Дослідженню покарання як інституту кримінального права приділяли увагу такі вчені, як Л. В. Багрій-Шахматов, М. І. Бажанов, М. О. Бєляєв, С. А. Велів, І. М. Гальперін, О. І. Зубков, І. І. Карпець, О. С. Міхлін, І. С. Ной, О. Д. Соловйов, В. М. Трубников, В. З. Фетисов, Ю. В. Шинкарьов, І. В. Шмаров та ін.

За своєю правовою природою арешт (ст. 60 КК) є різновидом позбавлення волі на короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців. Така ізоляція засудженого поєднується із застосуванням до нього обмежень, спеціально передбачених режимом відбування даного покарання, а також із застосуванням заходів виховного характеру [62].

У широкому значенні арешт характеризується за ознаками, які властиві усім видам покарань, тобто є заходом державного примусу; призначається від імені держави і виключно вироком суду; тій особі, яка визнана винною у вчиненні злочину; за вчинення саме злочину; полягає у передбаченому КК обмеженні прав і свобод засудженого; тягне за собою судимість. Арешт у вузькому значенні характеризується такими специфічними ознаками, як: особливості змісту (лімітація волі, що здійснюється шляхом пригнічення рефлексу особистої свободи у засудженого за допомогою його фізичної ізоляції); спеціально встановлене місце відбування (арештний дім); режим підвищеної суворості (який проявляється значною кількістю правообмежень); короткочасний строк покарання [63].

Порядок і умови виконання покарання у виді арешту визначаються в главі 12 КВК. Згідно з нею особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах (до моменту їх створення – у слідчих ізоляторах), а військовослужбовці – на гауптвахтах.

Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі. Але відповідно до ч. 3 ст. 50 КВК передбачене переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Засуджені до покарання у виді арешту утримуються в умовах ізоляції з роздільним триманням:

- чоловіки – окремо від жінок;

- неповнолітні – окремо від усіх інших категорій засуджених;

- засуджені, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі – окремо від засуджених, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлення волі;

- засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, – окремо від інших засуджених;

- іноземні громадяни та особи без громадянства, як правило, – окремо від інших засуджених.

Під час розміщення засуджених у камерах обов’язково враховуються рекомендації соціально-психологічної служби установи.

Така диференціація засуджених по камерах необхідна для забезпечення їх безпеки, профілактики правопорушень, проведення виховного впливу, а також виключення негативного впливу на засуджених, які вперше опинилися в умовах ізоляції [64].

Умови тримання засуджених в арештних домах є достатньо жорсткими. На них поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, однак фактично вони є більш суворими. Засудженим до арешту забороняється:

- побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;

- одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.

Подібних обмежень немає ніде, навіть у колоніях максимального рівня безпеки.

Засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати. Оскільки засуджені до арешту не залучаються до оплачуваної праці, на їх особистих рахунках можуть знаходитись кошти, що надійшли від родичів та інших осіб через адміністрацію установи.

Засуджені забезпечуються жилою площею не менше трьох квадратних метрів, а для жінок та неповнолітніх – чотирьох квадратних метрів на одну особу та утримуються в окремих камерах по 3–10 осіб в одній камері.

Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї години, а неповнолітнім – до двох годин. Телефонні розмови засудженим у арештних домах, як правило, не дозволяються. Лише у разі настання виняткових обставин (смерть або тяжка хвороба близького родича, стихійне лихо тощо) їм може бути дозволено телефонну розмову з близькими родичами.

Відповідно до ст. 52 КВК, засуджені в арештних домах до суспільно-корисної праці не залучаються, а виконують лише роботи з благоустрою арештних домів, а також із поліпшення житлово-побутових умов засуджених або допоміжні роботи із забезпечення арештних домів продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості і не більш як на дві години на день.

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюються відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються постільні речі, заміна яких здійснюється у дні миття у бані – не менше одного разу на тиждень. Спеціальним одягом вони не забезпечуються і відбувають увесь термін покарання в цивільному одязі.

Розпорядок дня складається в кожній установі виконання покарань на підставі Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань з урахуванням місцевих умов, тривалості дня та затверджується начальником установи.

За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення. За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани або поміщення в карцер терміном до десяти діб.

Порядок застосування заходів заохочення та стягнення до осіб, засуджених до арешту, регулюється ст. 131, 132 та 134 КВК і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арештного дому.