Студопедия — Основні поняття спадкового права
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основні поняття спадкового права






Поняття і зміст спадку (testamentum) найтіснішим чином було пов'язане з інститутами сімейного права та з усіма видами майнових прав, але спадок не вважався суто матеріальним поняттям. Класичне визначення спадку в Римі дав Юліан: «Це не що інше, як успадкованість усіх прав, що їх мав небіжчик». Сутність спадкового права розкривають певні основні поняття.

Спадкування – це перехід майна після смерті його власни­ка до інших осіб. Спадкове право – сукупність правових норм, що регулю­ють порядок переходу майна небіжчика до інших осіб. Під майном розуміють сукупність прав і обов'язків померлого. Як інститут цивільного права спадкування нерозривно пов'язане з пра­вом власності. Спадкування майна за життя його власника неможливе. Лише фізична особа, після смерті якої залишилося майно, є спадкодавцем. Особи, до яких переходить у законному порядку май­но небіжчика, є спадкоємцями. Ними можуть бу­ти і фізичні, і юридичні особи. Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина – це су­купність прав і обов'язків небіжчика, наявних на мо­мент смерті спадкодавця. Перехід майна покійного (наступництво) до інших осіб можливий за однієї із двох правових підстав – за заповітом або за законом. При цьому наступництво у правах і обов'язках небіжчика могло бути або універсальним, або сингулярним. За універсальним наступництвом до спадкоємців переходили як єдине ціле права й обов'язки. Водночас у римському спад­ковому праві розвивалося й сингулярне наступництво, за якого до окремих осіб переходили лише права спадкодавця.

Наступництво в правах і обов'язках мало місце лише після смерті спадкодавця, коли його майно ставало незахищеним. Така правова ситуація отримала назву відкриття спадщини. Для набуття спадщи­ни необхідно було закли­кати до спадкування осіб з попередньо визначеного кола людей, спроможних на це відповідно до закону. Закликана до спадкування особа мала висловити свою волю щодо прийняття спадщини або відмови від неї.

Привласнення спадку третьою особою вважалося особливим злочином кримінального змісту, яким завдавалася шкода публічним інтересам. Цей злочин переслідувався в порядку приватних кримінальних звинувачень.

Тривалий розвиток римського спадкового права відбувався у межах чотирьох історичних етапів спадкування: а) за jus civile; б) преторським едиктом; в) імператорськими законами; г) нормами «права Юстиніана».

Спадкування за jus civile регламентувалося Законами XII таблиць. Там було закріплене спадкування за запо­вітом і спадкування за законом. Наявність патріархальної родини з сімейною власністю на зорі римської державності закріпила традицію, за якою панувало спадкування за законом, оскільки спадкове майно створювалося працею всіх членів сім’ї. Закони ж XII Таблиць переважною формою спадкування визнали спадкування за заповітом.

Спадкування за преторським едиктом повною мірою утвердилося у період принципату внаслідок послаблення сімейного характеру приватної власності. Тоді ж встановився принцип єдиної підстави спадкування: не можна одночас­но спадкувати за заповітом і за законом одну і ту ж спадщину. Преторська система спадкування розширила коло спадко­ємців за законом, оскільки цим римським публічним посадовцям слід було врахувати переваження когнатського споріднення. Важливим нововведенням преторів було ви­знання права спадкового наступництва за особами, які раніше до спадкування не закликалися, оскільки не належали до кола найближчих родичів спадкодавця. Претори проголосили існування чотирьох черг спадкоємців. До першої належали всі діти покійного та особи, прирівняні до них. Другу чергу становили всі агнати, що не потрапили до першої черги. До третьої черги належали когнатські родичі спадкодав­ця, але не далі шостого ступеня. До останньої ж черги належав той з подружжя, хто залишався живим на момент смерті спадкодавця. Якщо ж спадкоємців не було взагалі, спадок визнавався виморочним і належав державі.

У період імперії існувало чимало сенатусконсультів та імператорських конституцій, спрямованих на створення чіткої, закінченої системи. Але спадку­вання за законом залишалось складним і заплутаним інститутом. Спадкове право завдяки діяльності юристів римських імператорів, кожен з яких намагався зробити власний внесок до приватного права, було обтяжене численними уточненнями. Відносний порядок у цей хаос зміг внести василевс ромеїв Юстиніан. Слід, однак, пам’ятати, що його право вже не було суто римським приватним правом.

Реформа Юстиніана завершила становлення системи римського спадкування, створивши чіт­кий правовий інститут. Утвердження когнатського споріднення зміцнило спадкування за законом. Юстиніан поділив усіх родичів померлого на п'ять черг залежно від ступеня споріднення. При цьому до спадкування могли закликатися всі родичі без обмеження ступенів споріднення.

 







Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 454. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Различие эмпиризма и рационализма Родоначальником эмпиризма стал английский философ Ф. Бэкон. Основной тезис эмпиризма гласит: в разуме нет ничего такого...

Индекс гингивита (PMA) (Schour, Massler, 1948) Для оценки тяжести гингивита (а в последующем и ре­гистрации динамики процесса) используют папиллярно-маргинально-альвеолярный индекс (РМА)...

Методика исследования периферических лимфатических узлов. Исследование периферических лимфатических узлов производится с помощью осмотра и пальпации...

В теории государства и права выделяют два пути возникновения государства: восточный и западный Восточный путь возникновения государства представляет собой плавный переход, перерастание первобытного общества в государство...

Закон Гука при растяжении и сжатии   Напряжения и деформации при растяжении и сжатии связаны между собой зависимостью, которая называется законом Гука, по имени установившего этот закон английского физика Роберта Гука в 1678 году...

Характерные черты официально-делового стиля Наиболее характерными чертами официально-делового стиля являются: • лаконичность...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия