Розділ 1.
ЗМІСТ ВСТУП ……………………………………………………………………...3 Розділ 1. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ПОГЛЯДІВ НАУКОВЦІВ МИНУЛОГО НА ПРОБЛЕМУ ДИТИНСТВА................................................7 1.1. Проблема дитинства у Давні часи………………………………….7 1.2. Проблема дитинства у період Середньовіччя та Відродження…17 Розділ 2. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ДИТИНСТВА ………………………………………………………………...24 2.1. Погляди на феномен дитинства у зарубіжних країнах……….….24 2.2. Дослідження проблеми дитинства в Україні……………………..28 ВИСНОВКИ…. ……………………………………………………………….33 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……….…………………………35
ВСТУП Місце, яке займає дитинство в історії людства, визначається особливостями людського буття, розумінням специфіки людини. Цим питанням одвіку займаються філософи. Специфічність дитинства та його самоцільність були усвідомлені ними зовсім нещодавно. Впродовж тривалої історії людства дітей розглядали як недозрілих маленьких дорослих. Це наочно виявилось у живописі! І це не випадково, не тому, що давні люди або не вміли малювати малих дітей, або чогось не розуміли. Люди завжди підходили до проблем дитинства згідно з тим, як розуміли саму природу людини [21, 398]. Слід зазначити, що категорія «дитинство» як узагальнюючий термін використовується широко і багатозначно. Це зумовлено тим, що «дитинство» як абстракція має кілька визначень, які суттєво відрізняються одне від одного за змістом. Звернімося до «Словника української мови» (1974). У ньому дається чотири тлумачення концепту «дитинство»: 1) дитячий вік; 2) дитячі роки; 3) стан дитини до повноліття; 4) первісний стан. Велика енциклопедія Кирила і Мефодія розглядає «дитинство» як два взаємопов’язані явища: 1) ранній, до отроцтва вік та 2) період життя у такому віці. У педагогічних, психологічних, філософських словниках та енциклопедіях спеціального визначення поняття «дитинство» немає. В педагогічній науці минулого дитинство розглядалося як унікальний, самобутній феномен, самостійний, неповторний світ. Такі просвітителі, як Ж.-Ж. Руссо та Л. М. Толстой, висловлювали гуманістичні погляди і відношення до дитинства. Ж.-Ж. Руссо вперше говорить про дитинство як самобутній етап людського життя. Актуальність даної теми полягає в тому, що феномен дитинства лише порівняно недавно (у другій половині ХХ ст.) став темою педагогічних, соціологічних, психологічних досліджень (К.-Г. Юнг, І.С. Кон, Д.Б. Ельконін, Е. Еріксон, Д.І. Фельдштейн та ін.). При цьому дитинство в них традиційно висвітлюється лише в одному аспекті: як процес зростання, розвитку, психологічний чи фізіологічний стан підростаючого покоління і т. ін. Але як цілісний феномен воно часто залишається за межами пізнавального інтересу і глибоко не осмислюється: у психологічному дискурсі феномен дитинства донедавна вважався другорядним; до дитини тривалий час ставилися як до “протолюдини”, своєрідної заготовки, яка, лише якщо їй поталанить вижити, стане людиною. Нині потрібно змінити не тільки ставлення до дитини як власне людини, що перебуває на початку свого життєвого шляху, а й ракурс, у якому аналізується дитинство. Сьогодні все більше дослідників починають розуміти, що необхідна апологія дитинства, оскільки якщо в дитині не розвивати її якості (відкритість, допитливість, довіра, комунікабельність і т. ін.), то з часом вони будуть втрачені і відновити їх буде неможливо. Актуальність осмислення дитинства особливої гостроти набуває і у зв'язку з демократизацією нашого суспільства, необхідністю становлення гармонійно розвиненої особи, яка адекватно реагує на різноманітні події та має високий ступінь адаптивності. Оскільки інтерес до дитинства виник порівняно недавно, фундаментальних праць, у яких ця тема аналізувалася б усебічно та глибоко, немає. Свого часу до теми дитинства зверталися такі визначні мислителі, як Платон, Аристотель, Еразм Роттердамський, М. Монтень, Ф. Бекон, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель, К. Маркс, Ф. Енгельс та інші, але вивчення цієї проблеми в їхніх працях мало не систематичний, а фрагментарний характер. Наприкінці ХХ століття з'являються перші цілісні концепції, проте і в них дитинство найчастіше розглядається в якому-небудь одному аспекті – психологічному, соціологічному, історичному, культурологічному і т. ін. Феномен дитинства висвітлено в працях педагогічних (В.Зеньковський, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський, Ф. Гребель, С.Л. Соловейчик) психологічних, особливо тих, що тяжіють до психоаналізу (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, Е. Еріксон, Ж. Лакан), історико-етнографічних (М. Мід, І.С. Кон, Ф. Арієс). Першим ученим-антропологом, об'єктом дослідження якого став світ дитинства, була М. Мід. Вона вивчала становище дитини в різних культурах. Сучасна антропологія дитинства має кілька напрямів, що характеризуються різними методологічними підходами. На думку сучасних вчених, дитинство належить до найбільш складних систем і на сучасному етапі проблема дитинства потребує переосмислення з погляду сучасної методології (Ш. Амонашвілі, В. Лімонченко, С. Франк). Метою дослідження є психологічний аналіз феномену дитинства як специфічного етапу становлення і розвитку дитини в контексті цивілізаційних змін; розкрити сутність та характерні ознаки дитинства. Досягнення цієї мети передбачало виконання таких завдань: 1. Вивчити й проаналізувати стан розробленості проблеми у філософській, психологічній, педагогічній науковій літературі з метою узагальнення змістового навантаження категорії “дитинство” та особливостей сучасного філософсько-педагогічного знання про дитинство й дитину. 2. Визначити специфіку психологічного аналізу дитинства. 3. Виявити, уточнити і конкретизувати смислову наповненість понять “дитинство”, “дитина”, виявити їх кореляцію. 4. Проаналізувати зміст і тенденції розвитку дитинства в соціальних процесах з позиції історичних змін суспільного устрою. Об’єктом дослідження є феномен дитинства в психологічній науці. Предметом дослідження є поняття «дитинство». Методи дослідження. Методи дослідження зумовлені специфікою наукової роботи й потребами комплексного міждисциплінарного аналізу проблеми. Розкриття теми і вирішення поставлених завдань здійснюється на базі діалектичного методу, застосування якого базується на принципах об’єктивності, причинно-наслідковості, розвитку, системності, цілісності та аналітико-синтетичному й індуктивно-дедуктивному методах; принципі наукового сходження від абстрактного до конкретного та взаємозв’язку між теорією і практикою; єдності логічного та історичного тощо. Діалектичний метод дозволив розкрити багатогранну й суперечливу природу дитинства, охарактеризувати в історико-ретроспективному аспекті інваріантні й специфічні явища в розвитку ставлення до дитинства, проаналізувати дитинство як психологічний феномен в контексті сучасних тенденцій його функціонування. Феноменологічний підхід дозволив проаналізувати дитинство як особливий життєвий світ серед інших життєвих світів, охарактеризувати дитинство як особливу складову людського соціуму в умовах взаємодії зі світом інших людей. Діахронічний підхід до аналізу дитинства дозволив реконструювати історію ставлення до дітей, цінності дитинства на різних етапах розвитку соціальної культури, виявити й проаналізувати "культурні стереотипи" (поведінкові взірці), які є сукупністю найбільш характерних елементів будь-якої культурно-історичної моделі дитинства. Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел (30 найменувань). Основний зміст роботи викладений на 33 сторінках.
Розділ 1.
|
