Захист голови. Коли точно з'явилися шоломи на Русі, сказати важко
Коли точно з'явилися шоломи на Русі, сказати важко. Археологічні знахідки та письмові джерела вказують на те, що перші шоломи прийшли до нас в останню чверть IX століття, причому всі вони мали конічну форму. Такі шоломи зустрічаються на сході VII-VIII століть. Саме зі сходу, за припущеннями істориків, вони проникають і на територію Древньої Русі, а потім, в XI столітті в Європу, де протримаються аж до XIV століття. На відміну від Європи, у нас конічні шоломи не прижилися, їх незабаром змінили шоломи сфероконічної форми, які до середини XVI століття залишалися найпоширенішою формою наголів’я. Стрімкий удар, нанесений по такому шолому, завдяки його особливостям, легко зісковзував по площині тулії. Важливо відзначити, що шоломи, зроблені на Русі, згодом стали користуватися неабиякою популярністю на заході. Та й за кількістю знайдених археологами шоломів X-XIII століття ми набагато обігнали інші країни. Іншим центром виробництва шоломів по російським зразкам вважається Польща. В кінці XII - XIII столітть спостерігається процес посилення захисту наголів’я: до шоломів стали приєднувати полумаску, шпилєвидне навершя і, крім того, трохи міняти форму. У XIV столітті такі шоломи назвуть Шишаками. Згодом на основі сфероконічної і конічної шапки, а також додаткових захисних пристосувань (Барміца, наносник, великі залізні крила з боків - нацши, напотиличника - для захисту шиї) з'явилося багато різновидів наголів’я: ковпаки, шапки мідні та залізні з козирком і єрихонки. Судячи по старовинним зображенням наші воїни могли також носити кольчужні капюшони - винахід лицарів Західної Європи. Відомо, що на Русі було прийнято прикрашати бойовий шолом, та так, щоб його золоте сяяння виднілося здалеку. Істинному воїну не личить ховатися від ворогів, та й легше по блискучому шолому знайти на ратному полі свого ватажка. Зазвичай на шоломі закріпляли золоті, срібні та залізні накладки і бляшки, часто в місцях склепки пластин. На кожній з них могли бути зображені рослинні візерунки, сцени язичницької а пізніше - християнської історії Русі, або вибиті слова магічного захисного змісту. Шолом був дорогим задоволенням, тому прості воїни часто йшли в бій без захисного наголів’я. Шолом як частина озброєння мав велике символічне значення. З ранніх пір він стає неодмінним атрибутом воїна. Можливо, тому російські царі, чия влада спиралася передусім на військову силу, вибрали символом своєї влади саме шапку, прообразом якої можна вважати шолом ватажка війська. До речі багаті воїни могли носити відразу два шолома, один з яких служив в якості своєрідного "підшоломника", не того, який пом'якшував удари, а просто легкого шолома для повсякденного носіння.
Шелом
Шеломи спочатку робили з двох або чотирьох вигнутих пластин, які послідовно закріплювали один з одним заклепками (хоча відомі зразки з одного шматка). Для захисту шиї воїнів, особливо від удару ззаду, до шолома прикріплявся обруч і на ньому - сітка з великих кольчужних кілець - Барміца. Вона могла прикрашатися облямівкою з бронзових або золотих кілець. У літературі зустрічаються відомості, що кольчужна Барміца могла бути замінена шкіряною або повстяною. Однак питання про те, наскільки вона була поширена, залишається дуже спірним. Пізніше на додаток до Барміці до шолома прикріплювали наносник, який міг повторювати форму носа, і полумаску з викружками для очей. Ці частини захисту називали відповідно ніс і личина.
Шишак Шишак (слово угор. Або турец. Походж.) На відміну від Шеломів мав більш круту купольну форму, а також довгий шпиль - навершя. Навершя могло відокремлюватися від основи кулькою - яблуком, а на кінці закінчуватися втулкою і прапорцем - Яловцем. Червоний Яловець з'явився на шоломах в XII ст., але особливого поширення набув в XV-XVI столітті. "Акі полум'я огнено ореться", - йдеться про Яловці в описі Мамаєва побоїща. У XII-XIII з'являються маски ("личини") з прорізами для очей, носовими отворами, вухами. Іноді на вусі і підборідді личини для скріплення з кольчугою і барміцею були спеціальні кылечкиа. Маска частіше була нерухомою, але, якщо кріпилася за допомогою шарнірів, могла підійматися. За деякими повір'ями воїн приховував під маскою своє обличчя від Бога. Таким чином, творячи на полі бою жахливі діяння, прихований під маскою воїн, залишався непоміченим і чистим від ратніх гріхів. Трохи пізніше з'явилися шишаки, на яких кольчужна сітка закривала не тільки задню частину шиї, але і при бажанні, все обличчя, залишаючи видимими тільки очі. З іншого боку, є відомості про те, що маски, навпаки, мали деяку портретну схожість з господарем. Це давало можливість впізнат ватажка у битві.
|
