Основні ідеї філософії Г. С. Сковороди.

(2 години)

Для курсантів 1 курсу факультетів підготовки фахівців для підрозділів КМ, МГБ, ПС та слухачів 2 курсу факультету ФЗН ОВС

Дніпропетровськ – 2015

Лекція підготовлена завідувачем кафедри філософії та політології, доктором філософських наук, професором Кузьменком В.В.

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Шевцов С.В., завідувач кафедрою філософії Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, доктор філософських наук.

Палагута В.І., завідувач кафедрою інженерної педагогіки Національної металургійної академії України, доктор філософських наук, професор.

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри філософії та політології 10 серпня 2015 р., протокол № 1.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ

1. Основні ідеї філософії Г. С. Сковороди. Онто-гносеологічні ідеї Г. С. Сковороди.

2. Соціальна філософія Г. С. Сковороди.

3. Онтологія філософського осмислення Г. С. Сковородою проблеми державно-правових побудов.

Висновки

Рекомендована література:

1. Лубяновский Ф. П. Воспоминания. Т. 1. – Киев, 1872. с.106-107

2. Сковорода Г.С. Сочинения в 2-х томах. Т. 1. - М.: «Мысль», 1973.

3. Сковорода Г.С. Сочинения в 2-х томах. Т. 2. - М.: «Мысль», 1973.

Мета лекції:

· Ознайомити з системо загальнолюдських цінностей.

· Сформувати світогляд як складову побудови наукового знання.

· Розкрити роль філософії як основи юридичного знання.

· Розкрити зв’язки між дисциплінами, які носять деонтологічний характер.

· Ознайомити з методологією побудови наукового знання.

Вступ

Головним джерелом відомостей про життя Г. С. Сковороди являється «Житіє Григорія Сковороди», складене учнем і другом українського філософа М. І. Ковалинським. Проте цей дуже цінний життєпис доведений лише до 60-х років XVIII століття. Майже тридцять років життя і діяльності мислителя залишалися поза увагою його першого біографа. Тому доводиться звертатись до спогадів інших сучасників – І. Соцієвського, Г. Гессе де Кельве, А. Хиджеу, І. Вернета, В. М. Луб'яновського та інших. Деякі біографічні дані виявляються безпосередньо з творів Г. С. Сковороди і його листування.

Г. С. Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Лубенського округу Полтавської губернії в сім'ї малоземельного козака. З ранніх років він відрізнявся релігійністю, тяжінням до навчання та твердістю духу. Початкову освіту отримав в сільській школі. В. В. Зеньковский пише, що в 16 років майбутній філософ поступив в Київську академію. Але є інші думки з цього приводу. Так, І. О. Табачников називає роком вступу до академії 1733 рік. За даними Л. Е. Махновця, Г. С. Сковорода поступив в академію у віці 12 років. Вчився там до 1741 року. Під час перебування російської імператриці Єлизавети в Києві Г. С. Сковороду, завдяки його співецьким здібностям, включили до складу придворної капели, і він відправився в Петербург. Повернувся в академію в 1744 році і пробув в ній до 1750 року. Мріючи про завершення освіти за кордоном, Г. С. Сковорода погодився на пропозицію російського генерала Вишневського супроводжувати його під час поїздки по Європі. Відмовившись від духовного звання, Г. С. Сковорода увійшов до складу посольської місії генерала Вишневського і виїхав в Угорщину. Поза Росією – в Угорщині, Австрії, Швейцарії – він «намагався знайомитися найбільш з людьми, ученістю і знаннями відмінними, славетними тоді». Дуже можливо, що там він дізнався немало додаткових відомостей про філософські системи Г. В. Лейбниця та К. Вольфа, про твори Д. Бруно та Д. Юма. Більше інших з філософських вчень Європи йому імпонував пантеїзм Б. Спінози (1632-1677 рр.) та раціоналізм Р. Декарта (1596-1650 рр.), Проте, ці філософські теорії повністю не опанували його душею. Часто мандруючи пішки, Г. С. Сковорода обійшов Угорщину, Австрію, Польщу, Німеччину, Італію. Знайомився з ученими, відвідував лекції в університетах. Існує мало перевірене зведення про його зустріч з І. Кантом.

Г. С. Сковорода володів латинською та німецькою мовами, знав добре грецьку та єврейську мови. З стародавніх авторів знав Платона, Аристотеля, Епікура, Філона, Плутарха, Сенеку. Вивчав і батьків Церкви, особливо Діонісія Ареопагита, Максима сповідника, Григорія Богослова. Мало відомо про його знання європейської філософії, але, поза сумнівом, він знав багато авторів, що стає очевидним при читанні його творів.

Пробувши за кордоном майже три роки, Г. С. Сковорода у 1753 році повернувся на батьківщину і зайняв вакантне місце учителя поетики в Переяславській семінарії. Незабаром через конфлікт із церковним начальством з приводу читаної їм теорії поезії Г. С. Сковорода був вимушений покинути семінарію. У 1754 році він поступив домашнім учителем до українського поміщика, полковника Степана Тамари, але через свій незалежний характер залишив і це місце. Поїхав в Москву. У Троїце-Сергієвій лаврі йому запропонували посаду викладача Духовної академії. Г. С. Сковорода, відхиливши цю пропозицію, повернувся до того ж поміщика. У Степана Тамари він пробув близько п'яти років, до закінчення навчання свого вихованця. Саме до цього часу відносяться його поетичні твори «Сад божественних пісень». В. В. Зеньковський помічає, що в ці роки остаточно встановилася релігійно-філософська позиція Г. С. Сковороди.

У 1759 році Г. С. Сковорода був запрошений Білгородським єпископом Иоасафом Миткевичем учителем по класу піїтики в Харківський колегіум. Поезію він викладав відповідно до своїх уявлень, що і послужило причиною його звільнення спочатку в 1760, а потім 1764 і 1766 роках. Особливість Харківського колегіуму полягала в його учбовій програмі і складі учнів. Тут навчалися представники різних станів, а в програмі було багато світських предметів. У 1765 році для осіб дворянського походження відкрили додаткові класи з викладанням французької та німецької мов, алгебри і геометрії, інженерного мистецтва, артилерії і геодезії. Разом з цими предметами була запроваджена етика, для читання якої був запрошений Г. С. Сковорода. Свій курс Г. С. Сковорода назвав «Початкові двері до християнського доброго норову». В цей же час він написав один із перших своїх творів під тією ж назвою.

У 1766 році Г. С. Сковорода назавжди залишив службу. Починається період «мандрування». До кінця життя філософ не мав постійного притулку. Г. С. Сковорода мандрував із заплічним мішком, в якому завжди була Біблія на єврейській мові. Іноді він довго гостював у своїх друзів і шанувальників, потім несподівано їх покидав. Ф. Лубянівський, який зустрічав Г. С. Сковороду останніми роками, писав: «Пристрастю його було жити в селянському крузі; любив він переходити із слободи в слободу, з села в село, з хутора в хутір; скрізь і усіма був зустрінутий та проводжений з любов'ю, у всіх був він свій... Хазяїн будинку, куди він входив, передусім вдивлявся, чи не треба було що-небудь поправити, почистити, змінити в його одязі і взутті: це все робилося весело та негайно. Мешканці тих особливо слобод і хуторів, де він частіше і довше залишався, любили його як рідного. Він віддавав їм все, що мав: не золото і срібло, а добрі поради, настанови, дружні докори за незгоди, неправду, нетверезість, несумлінність»[1].

Його мандри тривали близько тридцяти років. Основні філософські діалоги, трактати і притчі були написані ним в ці роки. Аскетизм Г. С. Сковороди прийняв суворі форми, що знайшло відображення в його роботах. «Уникай чутки, охоплюй самоту, – писав він, – люби убогість, цілуй цнотливість, дружи з терпінням, вчися священним мовам... Голод, холод, ненависть, гоніння, наклеп, лайка і всяка праця не лише стерпні, але і солодкі, якщо ти до цього народжений»[2].

Незадовго до смерті Г. С. Сковорода відправився в Орловську губернію, щоб зустрітися зі своїм другом Ковалинським, якому і передав усі свої рукописи. Повернувшись в Харківську губернію, Г. С. Сковорода помер 9 листопада 1794 року. На його могилі була поміщена епітафія, вигадана їм самим: «Світ ловив мене, але не упіймав».

Основні ідеї філософії Г. С. Сковороди.