Соціально-політичне красномовство – це виступ оратора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політичної сили) або роз’яснює якусь суспільно-політичну ситуацію.

Соціально-політичне красномовство – одне з найдавніших родів красномовства, яке уславило імена Демосфена, Цицерона, інших видатних ораторів. Справжньою колискою політичної культури і батьківщиною політичного красномовства стала антична Греція. Словом оратора на агорі (місце публічного зібрання афінян, афінське віче) вирішувалися долі окремих осіб, великих політичних ініціатив, долі цілих країн і народів.

Сьогодні демократизація суспільства знову стимулює ораторську творчість громадян на зборах, мітингах, сесіях Верховної Ради та ін. У нинішній Україні, де змагаються за владу багато політичних партій, ідейний спектр політичної промови вельми строкатий. Водночас у жодній іншій галузі не спостерігається такої динаміки зміни позицій, використання політичної програми в особистих інтересах і просто демагогії. Проте, відповідальність політичного оратора набагато більша, ніж, скажімо, університетського викладача, якщо брати до уваги масштаб резонансу його промови. Його слово мобілізує до активної діяльності тисячі людей і його слово дуже легко стає дією.

Соціально-політичне красномовство диференціюється на такі жанри:

§ політична промова – заздалегідь підготовлений гострополітичний виступ з позитивними чи негативними оцінками, обґрунтування, конкретними фактами, планами, перспективами. Політичною промовою може бути парламентський виступ. Парламентське красномовство має чимало «секретів» публічного переконання аудиторії: оригінальність думок, ґрунтовні спостереження, яскраві описи, гумористичні вставки, щирі почуття тощо.

§ мітингова промова – має на меті з’ясувати, зробити зрозумілою якусь актуальну, хвилюючу громадську проблему, спонукати слухачів до певних дій. Вона перебуває на стику політичного і дипломатичного видів красномовства. Визначається посиленою експресивністю, виразністю… часом виступає прелюдією до мобілізації колективних зусиль для важливої та невідкладної мети.

Ольга Олійник у своєму посібнику «Риторика» пропонує наступну диференціацію політичних промов:

· інформаційні – це пропаганда, політосвіта, наука;

· переконуючі та закличні, спонукаючі до дії, - це агітація (наприклад передвиборча);

· дискусійні, полемічні, навіть викривальні (обговорення спірних питань).

Ще один різновид політичного красномовства – риторика революцій. Вони дали нам багато обдарованих ораторів: Че Гевара, Дж. Гарібальді. Причина цього – глибока переконливість лідерів руху в своїй правоті, необхідність залучення людських мас, їх переконання, високий емоційний підйом, натхнення, готовність до жертви, проголошення боротьби за свободу і щастя людей. Революційна риторика розжарена пристрастями до межі, вона збуджує велику кількість людей.

У сучасній політиці широко використовують засоби масової інформації – радіо, телепередачі, але в моменти загострення політичної боротьби зростає роль живого слова, імпровізації. Це виступи на мітингах, демонстраціях. Такі виступи потребують досконалого володіння мистецтвом слова. Тільки за допомогою цього можна досягнути успіху. Промови політичних ораторів нерідко видаються і перевидаються у вигляді брошур, книг і навіть багатотомних збірників.

3. Академічне красномовство.

Це ораторська діяльність науковця та викладача, який доповідає про результати дослідження науки, популяризує досягнення науки. Воно застосовується у різних рівнях шкільної та наукової аудиторії. Саме слово «академія» походить з грецької. Згадайте, як вивчаючи давніх античних риторів, ми говорили про те, що Платон заснував в саду грека Академа школу, яка називалась академією, а її учні – академістами. У ній надавалася перевага усним формам викладання, писемна мова вважалася художнім відгуком живої усної мови. З цієї інформації, ми також можемо зробити висновок, що навчання в давні Греції було невимушеним, свої бесіди, лекції давні філософи проводили просто прогулюючись з учнями по терасі чи саду. З часом школа ставала все більш регламентованою. У Європі академічне красномовство почало динамічно розвиватися в середньовічних університетах.

В Україні зародження академічного красномовства пов’язано з функціонуванням Острозької школи та Києво-Могилянської академії. Згодом воно розвивається у стінах кількох університетів (Київського, Харківського, Львівського та ін.).Щоправда лише у ХХ столітті українська мова набуває в цій галузі прав громадянства.

Видатними ораторами в жанрах академічного красномовства були М. Максимович, М. Костомаров, Феофан Прокопович та ін.

Головні риси академічного красномовства – доказовість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка термінологія, позбавлена будь якої двозначності До жанрів академічного красномовства належать: наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція, реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна лекція, бесіда.