Структура програми на мові С

ПЛАН

ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ ПРОГРАМУВАННЯ.. 1

Базові поняття мови програмування.. 1

Складові мови програмування. 1

Структура програми.. 10

Організація введення-виведення інформації 12

Оператори.. 13

Оператор присвоєння. 13

Складений оператор. 14

Умовний оператор. 14

Оператор багатоваріантного вибору. 15

Оператор арифметичного циклу. 16

Оператор циклу з передумовою. 17

Оператор циклу з постумовою. 18

2.2 [ред.] Перевірка типів. 22

2.3 [ред.] Прості типи даних. 22

2.4 [ред.] Складні типи даних. 22

2.4.1 [ред.] Цілі числа. 22

2.4.2 [ред.] Дійсні числа. 22

2.4.3 [ред.] Рядки. 23

2.5 [ред.] Діапазон числових типів даних. 23

2.6 [ред.] Примітки. 23

 

 

ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ ПРОГРАМУВАННЯ

 

Структура програми на мові С

Структура програми на С відповідає наступному формату:

<програма>::= <директиви препроцесора> <зовнішні оголошення> <функції> |

<директиви препроцесора> <функції>

Директиви препроцесора. Задачею препроцесора є перетворення (доповнення) тексту програми до початку її компіляції. Розрізняють наступні директиви препроцесора.

§ Директиви підключення заголовних файлів. Дані директиви служать для підключення до тексту програми текстів заголовних файлів (мають стандартне розширення. h). Заголовний файл – це файл, що містить описи всіх функцій бібліотеки та оголошення типів даних і констант, які використовуються цими функціями. Список заголовних файлів визначається стандартом мови.

Формат підключення:

- # include <ім'я> - підключення стандартних заголовних файлів;

- # include “ім'я” - підключення заголовних файлів користувача (пошук у поточному каталозі).

Наприклад,

#include <iostream.h> // підключення засобів потокового введення-виведення

#include < stdio.h> // підключення засобів форматованого введення-виведення

При цьому до коду програми під’єднуються лише описи зазначеного заголовного файлу, які використовуються в програмі.

§ Макровизначення. Визначають правила заміни в тексті програми. Формат задання:

#define < ім'я> <значення>

Наприклад,

#define n 5 // кожне використання у програмі імені n буде замінюватися на 5

#define group “ІП-01” // кожне використання імені group буде замінюватися на ІП-01

§ Виведенняповідомлення про помилку.

#error <повідомлення> та інші.

Зовнішні оголошення. Зовнішні оголошення – це глобальні описи даних (змінних або констант). Описи змінних виступають в С++ у двох формах:

- оголошення (присвоєння типу),

- визначення (присвоєння типу і ініціалізація).

Оголошення змінної задає її ім'я і атрибути та призводить до виділення для неї пам'яті відповідного розміру. БНФ-нотація оголошення змінної:

<оголошення змінної>::= <тип> <ім'я>{,<ім'я>}

Наприклад,

char c;

int a, b;

Визначення змінної, окрім того, задає початкове значення змінної (явно або неявно). Всі змінні повинні бути описані до їх використання. БНФ-нотація визначення змінної:

< визначення змінної>::= <тип> <ім'я>=<значення>{,<ім'я>=<значення>}

Наприклад,

int a=3, b=с=5;

Якщо при оголошенні змінної використати ключове слово const, то одержуємо тип, що має ті ж властивості, що й вихідний, за винятком того, що значення змінної типу const не може змінюватися після ініціалізації. Константа повинна ініціалізуватися при оголошенні. Для змінних ініціалізація необов'язкова, але настійно рекомендується.

Функція - частина програми, що виконує логічно завершений набір дій. В С++ вона є єдиним способом представлення підпрограм. Формат оголошення функції:

<тип результату> <ім'я>([<параметри>]) // заголовок функції

{ … } // тіло функції

Тіло функції може містити описи констант, змінних і оператори мови, які відокремлюються символом «;». Описи даних можуть зустрічатися в будь-якому місці функції, але до першого звертання до змінної. Якщо параметри у функції відсутні, то в заголовку все рівно записуються круглі дужки. За замовчуванням тип функції - int.

Одна з функцій програми на мові С++ повинна мати ім'я main. Саме з неї починається виконання програми. Функція main визначає дії, що виконуються програмою, і викликає інші функції. Якщо програма містить тільки одну функцію, то вона і є головною (має ім'я main).

Програма може містити довільне число директив препроцесора, оголошень і визначень змінних, описів функцій. Порядок появи цих елементів у програмі досить істотний: він впливає на можливість використання змінних, функцій і типів у різних частинах програми.

Розглянемо найпростіший приклад програми на С++:

#include <iostream.h> // директива препроцесора

main() // головна функція

{

cout << "Hello,world\n"; // виведення повідомлення на екран

}

Рядок # include повідомляє компілятору, щоб він включив стандартні можливості потоку введення і виведення, що є у файлі iostream. h. Без цих описів вираз cout<<"Hello,world\n" не мав би змісту. Операція << ("помістити в") пише свій перший аргумент у другий (рядок "Hello,world\n" у стандартний потік виведення cout). У даному рядку символ “\ n “ є управляючим символом переходу на новий рядок. Частина програми

main() {... } визначає головну функцію main.