Поняття і ознаки професійної злочинності

Розглянемо основні підходи до тлумачення поняття "професійна злочинність". По-перше, під нею розуміють сукупність злочинів,' вчинених за місцем основної соціальне позитивної роботи злочинця. Це здебільшого стосується посадових злочинів. По-друге, під професійною злочинністю розуміють сукупність таких злочинів, що вирізняються майстерністю їх виконання. На наш погляд, найбільш пра­вильним є наступне визначення цього поняття.

Професійна злочинність — це сукупність злочинів, вчинених особами, які обрали кримінальну діяльність своєю професією. Прибічник такого розуміння професійної злочинності О.І. Гуров вказує, що кримінальна діяльність:

1) виступає для суб'єкта основним джерелом засобів до існування;

2) потребує особливих знань, знарядь та навичок для досягнення кінцевого результату;

3) обумовлює наявність тісних контактів із злочинним середовищем;

4) визначає вид стійкої антисуспільної діяльності (вчинення переважно однотипних злочинів)'.

Тому, якщо ми говоримо про кримінальний професіоналізм, то першою ознакою слід назвати ді яльність, спрямовану на отримання джерел існування саме злочинним шляхом.

Останнє і визначає третю ознаку — рівень злочинної кваліфікації. Саме вона дає змогу злочинцю-професіоналу отримувати мак­симальні доходи внаслідок такої діяльності і, що не менш важливо для нього, не бути викритим правоохоронними органами. Якщо немає можливості приховати сам злочин, професійний злочинець робить усе, аби ускладнити слідчим органам процес ідентифікації особи, а також доказування його вини в суді.

Генезис професійної злочинності в Україні подібний до інших країн, хоча існують певні національні особливості. Так, в США професійна орієнтація не відігравала суттєвої ролі у сходженні особи до верхівки влади у злочинному світі. Головна риса, що мала бути притаманною злочинцю, це вміння робити великі гроші. Тому не дивно, що чимало злочинних "сімей" там зросли на доходах від нарко- і порнобізнесу, тоді як в СРСР, а потім на пострадянському просторі, скажімо, сутенер був тільки "мужиком", і, як виняток, міг стати "фраєром".

У злочинному світі існує жорстка стратифікація або ієрархія. Найвище місце тут посідають "злодії в законі"; — особи, які дістали цей статус на спеціальній злодійській сходці. Щоб отримати цей титул, претендент мусив мати кілька "ходок" (судимостей), добре знати блатний жаргон ("феню"), а також чітко дотримуватися злодійських "законів", бути їх провідником серед "вихованців" (підлітків, яким передаються секрети кримінальної майстерності). При цьому він не повинен був служити в Збройних силах, міліції чи інших державних органах'.

На початку 90-х років минулого століття середній стаж перебування у "зоні" для злодіїв у законі становив 13- 15 років. Сьогодні дослідження показують, що зменшується не тільки тюремний стаж, а й кількість "злодіїв у законі", які мали судимість. Спостерігається тенденція до відмови від норми, що забороняє їм працювати або спілкуватися з державними структурами. Це пояснюється тим, що виникла необхідність налагодження корумпованих зв'язків з чиновниками всіх рівнів. Тепер "злодії у законі" навіть прагнуть увійти в депутатський корпус, аби ще більше законспірувати злочинну діяльність та ускладнити боротьбу з ними правоохоронних органів.

Трохи нижчий щабель в ієрархії професійних злочинців посідають "авторитети";, які теж мають досить вагомий статус у злочинному світі. Як правило, їм доручається виконувати адміністративні функції в межах якогось виду кримінальної діяльності. Вони віднос­но автономні й мають підпорядковані їм злочинні групи. Саме із се­редовища "авторитетів" рекрутують нових "злодіїв у законі".

Найнижчу сходинку у цій ієрархії займають "шестірки";, які покликані виконувати доручення "авторитетів". На волі "шестірки" можуть очолювати невеличкі групи, але зобов'язані підкорятися "бригадиру". У місцях позбавлення волі вони складають безпосеред­ню свиту "злодіїв у законі". Там же перебувають і "мужики";, які становлять основний контингент засуджених. Для "мужиків" характерні такі риси: прагнення бути незалежними; підтримання неформальних норм поведінки, що склалися в колонії; звернення до "злодіїв у законі" в разі порушення їх прав іншими засудженими; ухилення від прибирання місць загального користування; володіння недозволеними режимом предметами.

Серед засуджених є й категорія осіб, що мають явно виражений маргінальний характер — це "ображені" або "опущені". До них належать ті, з якими за якусь провину був вчинений акт мужолозтва. Зауважимо, що під таку санкцію не підпадають "злодії у законі", для яких за серйозні порушення злодійських норм передбачена лише смертна кара. До "ображених" відносяться і засуджені за розтління чи зґвалтування неповнолітніх (їх "опускають" одразу ж, як стане відомо про такий злочин), а також пасивні гомосексуалісти.

Статус професійних злочинців не є незмінним. Так, професійний злодій може стати "авторитетом", а потім за якусь провину, наприк­лад, співробітництво з правоохоронними органами, бути опущеним до становища "ображеного".