Характерні риси філософської культури Київської Русі

1) несприйяття абстрактного, відірваного від життя філософствуван­ня;

2) вироблення своєрідного типу філософствування, що відрізняється не предме­том, а суб'єктом пізнання. Суб’єкт пізнання виступає не як чисто гносеологічний, а як цілісний суб'єкт, для якого характерною є єдність морального і гносеологічного;

3) етизація філософської думки, тяжіння до проб­лем людини і осмислення історії, гостре, чуттєве сприйняття і переживання усіх процесів навколишнього природного і соціального середовища.

Отже, філософська думка часів Київської Русі була спрямованою на етичні, культурні та соціально-історичні питання. Тут мало місце і намагання осмислити при­роду людини, оцінити значення розуму та духовного початку в людині. У філософській думці розкривається світобудова, в яку Бог заклав мудрість, красу, доцільність та гармонію. Філософська культура Русі по­стає як результат попереднього духовного розвитку. На основі сприйняття, творчого осмислення перекладних джерел світової культури на початку XI ст. створювались самобутні, оригінальні твори вітчизня­ної книжності.

Так, на початку ХII ст. з'явилася “Повесть временных лет”, яка постає не тільки як літературний твір, а й як одна із пам'яток філософської думки. Філософське звучан­ня мають “Слово про закон и благодать”, “Послание”, “Златоуст” та інші твори. “Слово о полку Игоревом” є не тільки видатною пам'ят­кою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософсь­кої культури. Основою цієї своєрідності є філософське тлумачення єдності, патріотизму і сили духу. Таким чином, аналіз філософської культури Київської Русі свідчить, що в цю епоху україн­ські мислителі засвоювали і творчо переробляли відповідно до русь­кої дійсності досягнення світової філософської думки, розвинули власні філософські ідеї і концепції і, цим самим, закладали основу самобутньої української філософії.

Треба підкреслити, що виникнення філософських ідей в Україні дослідники пов'язують з появою такої історичної спільності людей, як український народ. Відомо, що кожен народ демонструє своє право на життя не тільки здатністю до виживання, а силою духу взагалі, і філософського зокрема. Свідченням того, що за давніх часів пращури українського народу були високорозвинутою спільнотою, є результати дослідження Трипільської культури (4000-2000 pp. до н.е.), а знач­но пізніше – геніальна пам'ятка українського народу V-ІХ ст., на­писана у IX і переписана в ХVІ чи в ХVП ст., " Велесова книга". Важливим моментом є те, що представлена у " Велесовой книге" характеристика українського народу показує, що початки української філософії зумовлені духом віри, любові і надії, а вінцем цього духу є свобода. Філософський світогляд, поданий у творі, показує, що український народ вірить передусім у свої власні сили, здібності, що тільки завдяки діяльності можна досягти щастя і сво­боди.

Таким чином, можна зробити висновок, що світогляд наших предків не був обмеженим. Він охоплював всі сторони життя людини, був практичним, господарським. Деякі елементи " філософського" осмислення явищ природи і людського життя були наявні вже у народному світогляді східнослов'янських племен задовго до хрещення Русі та появи письменності. На основі першої світоглядної самобутньої системи створювались перші передфілософські твори, які були зумовлені значною мірою характером і способом діяльності, побутом наших давніх предків. Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своя культура.