Виникнення і перші кроки становлення історичних дисциплін

Поява і розвиток прийомів і понять, які пізніше стали невід’ємною частиною спеціальних історичних дисциплін було зв’язано з чисто практичними потребами. Давні писарі з метою встановлення автентичності документів порівнювали почерки, виробляли прийоми аналізу актового формуляра, слідкували за способами прикріплення печатки. Літописці старалися викладати події з певною історичною послідовністю. Встановлення чисел церковних празників вимагало хронологічних вичислень пасхалій, а необхідність оподаткування і побутові потреби сприяли виробленню метрологічних одиниць.

В умовах централізованої Московської держави (XV–XVIIст.) практичні знання в галузі спеціальних історичних дисциплін стають ще суттєвішими. Їх використовують для складання інструкцій для писарів-рисувальників, які займаються художнім оформленням рукописів, азбук, початкових посібників для навчання грамоті, в яких давалися найтиповіші варіанти графіки скорописних груп.

У XVII ст. практичні знання в галузі палеографії, метрології, геральдики знайшли відображення при складанні букварів, посібників по веденню торгівлі і першого гербовника.

Становлення і розвиток спеціальних історичн дисциплін як наукових дисциплін було зв’язано з виявленням, публікацією і критикою історичних джерел.

Перші публікації історичних джерел відносяться до 2-ї половини ХVІІІ ст. і зв’язані з діяльністю відомого просвітителя М.Новикова, а також Академії наук та інших установ.

В І-й половині ХІХ ст. групою вчених (Болховітінов, Калайдович, Строєв) була проведена велика робота по виявленню в бібліотеках і архівах пам’ятників давньоруської писемності. Була створена Археографічна експедиція, яка зібрала величезний науковий матеріал, що ліг в основу багатотомних публікацій, наприклад, „Акти історичні” том 1-5 тощо.

Видання різних за характером і змістом джерел вимагало не лише підготовки їх до друку (правильного прочитання, датування), але і розробки довідкового матеріалу, що включав опис графіки букв, матеріалу для письма, пояснення значення метрологічних одиниць і зовнішнього виду печаток. Ця робота сприяла накопиченню і осмисленню прийомів наукової критики джерел методами, характерними для палеографії, сфрагістики, метрології, хронології та ін. спеціальні історичні дисципліни.

Перші наукові спостереження в галузі спеціальних історичних дисциплін прослідковуються у творах ХVІІІ ст. Елементам палеографії і геральдики приділяв увагу В.М. Татіщев. відомості про палеографію, сфрагістику, хронологію давав Новіков.

Але саме поняття про палеографію, метрологію, хронологію, сфрагістику, нумізматику як особливі історичні дисципліни отримало розвиток лише в ХІХ ст.

В І-й половині ХІХ ст. спеціальні історичні дисципліни розвивалися переважно як описові. На цьому етапі йшло виявлення і накопичення фактичного матеріалу, опрацювання його і узагальнення в наукових працях.

Для розвитку палеографії особливе значення мали наукові описи рукописів, які зробив Є.О. Болховітінов, О.Х. Востоков, О.В. Горський та ін. Збірники палеографічних знімків видав П.І. Іванов, І.П. Сахаров. таблиці водяних знаків виявив і видав Лаптєв. Публікації статей про сошне письмо, про торгові ціни на товари послужили матеріалом для розвитку метрології. У 1849 р. Ф.І. Петрушевський видав книгу „Загальна метрологія”, це було узагальнено раніше зібраний матеріал.

Практична необхідність наукового датування сприяла розробці технічних прийомів хронології і появі хронологічних таблиць П.В. Хавського (книга 1-3, 1848). Він написав „Хронологічні таблиці порівняння Юліанського календаря з Григоріанським”. Ці роботи поклали початок наступній розробці і вдосконаленню прийомів датування з допомогою таблиць, формул і інших засобів.

До середини ХІХ ст. відноситься початок видання спеціальних альбомів знімків російських печаток і спроба їх класифікації. Підсумком накопичення матеріалу по дворянській геральдиці було видання „Общего гербовника дворянских родов”. В 1843 р. в „Приложении” до „Полного собрания законов Российской империи” були опубліковані рисунки міських гербів. Узагальнюючою працею по сфрагістиці і геральдиці стала робота А.Б. Лакієра „Русская геральдика” (книга 1-2, СПБ, 1855).

В тісному зв’язку з геральдикою у ХVІІІ ст. – початку ХХ ст. перебував розвиток генеалогії, в якій фактично до ХХ ст. велика увага приділялася дворянським родословним. Ініціатором їх складання були дворяни.

Накопичення, науковий опис, спроби систематизації матеріалу, зроблені в І-й половині ХІХ ст. створили міцну основу для розвитку спеціальних історичних дисциплін в наступні часи. Звичайно, уявлення про кожну із них складалося не відразу. Наприклад у питанні розвитку палеографії, вважалося, що предметом цієї науки є вивчення давнього письма і його написів. Тому вивчали не лише старі рукописні тексти, але і тексти на твердих матеріалах: камені, металі тощо. Тобто написи на каменях, монетах, іконах, печатках. Лише з часом виділилися окремі напрямки науки:

- епіграфіка – (написи на каменях)

- сфрагістика – (написи на печатках)

- нумізматика – (написи на монетах)

З другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. в наукових працях більш чітко проявилося намагання виділити кожну із спеціальних історичних дисциплін, визначити їх місця і предмет, намітити цілі, вдосконалити методичні прийоми.

В працях О.Ф. Карського, Р.Ф. Брандта, М.М. Каринського, І.А. Соболєвського та інших містився цікавий фактичний матеріал і отримали дальший розвиток спроби уточнити предмет, завдання, прийоми палеографії. Велику цінність становить робота М.П. Лихачова, присвячена паперовим водяним знакам. Досягненням історіографії став підручник по палеографії В.М. Щепкіна, підготовлений в дореволюційний період і виданий у 1918 р., який і по сьогодні не втратив наукової цінності.

Вдосконалення технічних прийомів і методів хронології викликало появу ряду довідників, які допомагають у датуванні. Інтерес до питань літочислення, викликаний кампанією по прийняттю Григоріанського календаря, дав поштовх до вивчення календарних стилів, в т. ч. і стилів літописного літочислення.

Праці М.П. Лихачова початку ХХ ст. заклали основи наукової сфрагістики. Публікації гербів, узагальнюючі роботи з історії російської геральдики, довідкова література, яка допомагає у визначенні гербів, належать Лукомському, який вперше розглянув герб як історичне джерело.

Поява у ХVІІ ст. і в ХІХ ст. приватних і державних нумізматичних колекцій зробили можливим складання російської нумізматичної систематики. Створюються нумізматичні товариства і відділення, з ініціативи яких були налагоджені випуски спеціальних серій нумізматичних праць. В працях І.І. Толстого, О.В. Орєшнікова, А.К. Маркова був вивчений, узагальнений і класифікований матеріал російської, античної і східної нумізматики.

З другої половини ХІХ ст. в ряді вищих навчальних закладів було введено читання лекційних курсів з палеографії, нумізматики, метрології, сфрагістики і геральдики.

Але не дивлячись на певні успіхи, досягнуті в дореволюційний період в області спеціальних історичних дисциплін все ще залишалося багато невирішених проблем. Так все ще залишалися нечітко вираженими предмет і завдання окремих спеціальних історичних дисциплін. Розробка теоретичних питань відзначалася нерівномірністю, випадковістю, хронологічногою обмеженістю. Наприклад палеографія вивчала пам’ятки в основному написані уставом і півуставом. А ділові папери, в тому числі приватні акти написані скорописом досліджувалися недостатньо. Нерівномірно розвивалися окремі розділи нумізматики, зокрема недооцінювалася роль монетних скарбів як комплексного нумізматичного джерела. Метрологія обмежувалася переважно вивченням давньоруських мір, сфрагістика більше уваги приділяла печаткам XVI – XVII ст., а не більш древнім.

Заповнення білих плям, уточнення ряду положень стало справою розвитку спеціальних історичних дисциплін у наступний період.

Перші великі роботи з спеціальних історичних дисциплін, які появилися в радянський період, були підготовлені ще до 1917 р.

Збереглися і видавалися збірники і журнали, в яких публікувалися матеріали і дослідження з палеографії, сфрагістики, геральдики, нумізматики і в цілому джерелознавства.

Розширилася база спеціальних історичних дисциплін завдяки подальшій публікації факсимільного відтворення цілого ряду рукописних текстів, залучення до вивчення печаток, монет, берестяних грамот, знайдених в процесі археологічних розкопок..

У вузах було налагоджено викладання спеціальних історичних дисциплін, розробка і публікація нових курсів і навчальних посібників.

У працях Л.В. Черепніна, М.Н. Тихомирова, А.В. Арциховського, І.Г. Спаського, Яніна, Устюгова та інших отримали історичний підхід, теоретичне переосмислення цілей і завдань, вдосконалення методик палеографії, метрології, сфрагістики, геральдики, нумізматики, ономастики.

Отримали більш глибоке висвітлення окремі розділи спеціальних історичних дисциплін. Об’єкти вивчення цих дисциплін стали більш різноманітними. Наприклад увага генеалогії була звернута і до вивчення непривілейованих верств міського і сільського населення. Одним з об’єктів вивчення палеографії стали берестяні грамоти. У сфрагістиці почали вивчати печатки, які збереглися у відриві від документів; у нумізматиці – монетні скарби.

На базі традиційних історичних дисциплін появилися нові. Так із палеографії виділилася кодикологія – спеціальна історична дисципліни, пов’язана з вивченням рукописних книг; берестологія.

Розширилися хронологічні рамки спеціальних історичних дисциплін. Намітилися шляхи використання традиційних і розробки нових методик у роботі з сучасними джерелами.