Дипломатичні дослідження документів

Дипломатичні дослідження документів проходять 5 етапів в залежності від конкретних їх різновидностей.

1) аналіз зовнішньої форми;

2) аналіз внутрішньої форми;

3) встановлення соціального і політичного походження документів і окремо взятого документа;

4) встановлення достовірності змісту документів і окремо взятого документу;

5) використання документів певної різновидності в ході історичних досліджень.

Проведення такої роботи дає можливість провірити достовірність документа, уточнити їх дату, виявити особливості їх походження, політичну спрямованість, роль в суспільних відносинах.

Початковим етапом методики вивчення актів є аналіз їхньої зовнішньої форми, а також водяних знаків. У річищі палеографічних дослідів важливим питанням є вивчення особи публічного нотарія, професійного писаря,,, диктата” (укладача) документа, які могли бути різними особами. Починаючи з XIX ст. можливості палеографічних досліджень документів розширюються, що дало змогу з'ясовувати походження (канцелярське, позаканцелярське) актів (Т. Зіккель, Дж. Берроу, Ж. Дюфур, Ф. Гаспаррі, В. Шльогель).

Особливе значення при розгляді зовнішніх особливостей оформлення акта мають зображувальні елементи: хризомон (христограма), хрест, монограма, рюш, параф, рота, комма, власноручний знак нотарія чи писаря (прикладався для засвідчення написаного ними документа), вербальні формули побажань або констатації певної дії, менологема. До згаданих особливостей належать і печатки, що засвідчують акт і демонструють ті чи інші способи їх, тобто печаток, кріплення (аналіз цих способів нерідко проливає світло на походження самого акта).

Встановлення вірного читання рукописного тексту актів вимагає оволодіння палеографічними навичками. Під час читання треба розчленувати суцільне письмо на окремі слова, виділити прийменники і сполучники, розставити коми і крапки. Треба знати, що сполучник,, а” часто визначав початок нового речення. Невірно виділений прийменник або сполучник, невірно поставлена кома або крапка призводять до перекручення змісту.

Дуже важливо знати географічні дані акта, щоб вірно визначити, в якій місцевості він написаний. Велику увагу під час читання акта треба приділяти його хронології. Старовинні акти XVI ст. писались без позначення дати, яку слід визначити за непрямими даними, іменами осіб, що тут згадувались, часу їх життя і діяльності, відомих з літописів та інших документів, з фактів і подій, про які говориться в акті і які відомі історику з різних джерел та ін. В актах, починаючи з XVI ст. до початку XVIII ст., дата знаходиться в кінці тексту, а з початку XVIII ст. ставиться вже на початку акта. Необхідно знати різні календарні стилі, що вживались в Росії і на Україні, для того щоб переводити дати на сучасний календарний стиль. Читаючи текст, треба вміти вірно розкрити скорочення ряду стародавніх російських слів, титулів; вміти прочитати заголовки, написані в'яззю; знати буквені позначення цифр, оскільки в допетрівській Русі не знали арабської системи написання цифр з нулем. Читаючи акт, історик-дипломатист звертає увагу і на печатки на актах, для чого користується спеціальними прийомами сфрагістики.

Отже, дипломатичне вивчення актів починається з їх зовнішньої критики, для чого застосовуються спеціальні прийоми палеографії, хронології, історичної географії, сфрагістики, тобто залучається цілий ряд спеціальних історичних наук. Всі вказані прийоми дослідження зовнішньої сторони актів застосовуються лише до рукописних оригіналів. Оскільки в надрукованих публікаціях можливі неточності і помилки читання текстів, проведення з усією ретельністю їхнього зовнішнього дипломатичного вивчення неможливе.

Зовнішнє вивчення акта допомагає розв'язати питання про його оригінальність або підробку.

Аналіз внутрішньої форми документів починається з поділу реального тексту на статті, тобто завершені за думкою вислови, які можуть бути і простими, і складними реченнями. Поділ тексту на статті та дрібніші одиниці якраз і становить процедуру, що називається інтерпретацією акта, тобто тлумаченням його буквального змісту, граматичної і дипломатичної структури. Об'єктом дипломатичного аналізу виступають також елементи статті, під якими розуміють певні мовні звороти, а в елементі виокремлюють дрібніші частки – характеристики. Прості статті можуть ділитися на елементи безпосередньо. Якщо один із підметів звороту має декілька означень, а присудок — декілька додатків, обставин чи ще одне поняття в ньому передано багаточленно, то звороти поділяються на відділення, що складаються з одного головного або декількох другорядних членів речення чи понять.

Серед елементів і характеристик актів розрізняють реалії, формули, описи. Під реаліями розуміють імена осіб і назви географічних об'єктів, а формули – це стійкі вислови, штампи, котрі переходять з одного документа в інший. Описи – це індивідуальні, а не типові вислови, які виникли через необхідність охарактеризувати особливі – такі, що не зустрічаються в попередніх текстах – поняття.

На основі великої кількості індивідуальних формулярів вибудовують абстрактний формуляр. Це передбачає розробку кожної статті. В її схему входить декілька рубрик однакового чи різного порядку, які відбивають її поділ на речення, звороти, елементи та характеристики. Абстрактний формуляр є зразком вивчення еволюції внутрішньої форми актів і слугує основою для створення своєрідної схеми, котра в хронологічному плані розкриває динаміку виникнення нових особливостей індивідуального формуляра (з урахуванням усіх актів'їюсліджуваного виду, що збереглися до нашого часу).

В основу поділу індивідуального, конкретного та абстрактного формулярів покладено принцип виокремлення завершених за думкою статей, які за своїми функціями можуть бути сакральними, мотивувальними, звертальними, повідомлювальними, описовими, договірними (клаузули), указними, клопотальними, процесуальними, засвідчувальними або змішаними.

Якщо в процесі свого функціонування типова схема акта доповнювалася окремими записами, то надалі їх розглядають як самостійні одиниці його структури.

Компоненти умовного формуляра можуть бути співвіднесені до статей індивідуального чи похідного від них формуляра як частина до цілого